Украдене щастя. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти, кумо, мене не бійся! Кажу тобі, що знаю все, хоч то від нас не близька сторона, аж у другім повіті, а братів твоїх я й на очі не бачила.

      Анна. А відки ж ви все те знаєте?

      Настя (сміється). Через сороки-ворони, любонько! Були вже такі люди, що мені доповіли. Навіть би-сь ніколи не вгадала, хто.

      Анна. Певне-сте, десь якусь мою посестру на ярмарку бачили?

      Настя. Ой, кумонько! Чи то я так на тих ярмарках часто буваю! Ні, таки до моєї хати сама звістка прийшла, та й то не коли, а вчора.

      Анна. Ну, то я вже ніяк не вгадаю, хто то міг бути. Парубки і дівчата (встають від їди). Спасибі вам, тітко Анно, і вам, тітко Насте, за вечерю!

      1 парубок. Господи тобі слава, що ся душа напхала! Настя (б'є його стиркою). Іди, іди ти, негосподарська дитино!

      Дівчата. Ну, пора нам додому, а то позамітає дорогу, то не докопаємося вулицею.

      2 парубок. Не бійтеся, мої ластівочки! Нас тут хлопців досить, кождий по дві вас на плечі візьме та й додому занесе.

      1 дівчина. Овва, які мені силачі. Ще подвигаєтеся та болячки постручуєте! (Збираються, забирають куделі та пряжу і виходять.) Ну, добраніч вам!

      Цілуються з Анною, вона світить їм скіпкою до сіней.

      Анна. Добраніч, дівчата, добраніч! Та приходіть і завтра, будьте ласкаві! (Зачиняє за ними двері.)

      ЯВА ДРУГА

      Анна і Настя.

      Настя. Та було хіба і мені йти.

      Анна (спрятує зо стола). Ой, посидьте ще троха. У вас хата не сама, а як ваш чоловік буде їхати, то й так попри нашу хату, то почуєте. А мені веселіше буде ждати.

      Настя (помагає прятати). Та воно то так. А все-таки хата рук потребує. Ну, та вже для тебе се зроблю… (Зупиняється серед хати перед Анною, з мискою в руках.) Ну, а ти не цікава, від кого я дізналася про твоє дівування?

      Анна. Та що мені! Я не вдатна загадки розгадувати.

      Настя (лукаво). А твоє серце нічого тобі не говорить?

      Анна. Серце? А вам що таке? Що воно мені має говорити?

      Настя. Ага, а на лиці мінишся! Бліднеш, то знов червонієш! Ну, ну, не лякайся! Я знаю все, від нього самого.

      Анна. Схаменіться! Що ви говорите? Від якого нього?

      Настя. Від Михайла, а від кого ж би?

      Анна. Від якого Михайла?

      Настя. Ей, кумо, та не прикидайся, що нічого не розумієш. Адже ми обі не діти! Михайла Гурмана знаєш, а?

      Анна (відступає крок взад і хреститься). Свят, свят, свят! Ви що се, кумо, говорите? Михайло Гурман – так, я зналася з ним, але його давно на світі нема. Він у Боснії згиб.

      Настя. Хто се тобі сказав?

      Анна. Я се знаю, брати говорили.

      Настя. Еге, то-то й є, що брати!

      Анна. Його мати сама лист мені показувала, плакала.

      Настя. Ну, то мусив бути лист фальшивий, бо Михайло живісінький.

      Анна. Кумо, бійтеся бога, не говоріть сього! Може, вам приснився? Може, дух його вам об'явився?

      Настя. СКАЧАТЬ