Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не зсунута надто назад? Адже це псує статечний вигляд; проте, з другого боку, не слід також насувати її на брови, мов офіцерський ківер.

      – Мені здається, що вона сидить якнайкраще.

      – Король звик бачити статечне й, напевне, дуже суворе духівництво. Мені не хотілося б, особливо через мою молодість, мати занадто легковажний вигляд.

      І єпископ знов став походжати, роздаючи благословення.

      «Ясно, – подумав Жульєн, нарешті наважившись зрозуміти те, що бачив. – Він вправляється, він вчиться благословляти».

      – Ну, я готовий, – сказав єпископ за кілька хвилин. – Підіть, пане, попередьте пана ректора і панів з капітулу.

      Незабаром пан Шелан у супроводі двох найстаріших священиків увійшов крізь величезні двері з чудовою різьбою, яких Жульєн раніше не помітив. Але тепер він був, відповідно до свого рангу, позаду всіх і міг бачити єпископа тільки через плечі священиків, що юрмилися біля дверей.

      Єпископ повільно йшов через залу; коли він наблизився до порога, священики вишикувались, утворюючи процесію. Після хвилинного замішання процесія вирушила, заспівуючи псалом. Єпископ ішов останнім між паном Шеланом і ще одним старим священиком. Жульєн, як особа, приставлена до абата Шелана, прослизнув зовсім близько до монсеньйора. Процесія прямувала довгими коридорами абатства Бре-ле-О; незважаючи на яскравий сонячний день, вони були темні й вогкі. Нарешті всі вийшли на паперть. Жульєн не тямив себе від захвату такою гарною церемонією. Жульєнове серце сповнювало честолюбство, підбурюване молодістю єпископа, і захоплення його надзвичайною делікатністю й чемністю. Чемність єпископа була зовсім не схожа на чемність пана де Реналя, навіть коли той був у доброму гуморі: «Що ближче до найвищих щаблів суспільства, – казав собі Жульєн, – то частіше зустрічаєш отакі вишукані манери».

      Процесія саме входила в церкву маленькими боковими дверима, коли раптом розлігся жахливий гуркіт, що струснув церковне склепіння; Жульєнові здалося, що церква ось-ось завалиться. Але це була та сама маленька гармата; її щойно примчали сюди дві четвірки коней, що скакали галопом; тільки-но її встановили, як лейпцизькі каноніри почали бити з неї раз у раз, по п'ять пострілів на хвилину, немов пруссаки вже були тут.

      Але чарівний грім гармат тепер не справляв враження на Жульєна, він не думав більше ні про Наполеона, ні про воєнну славу. «Такий молодий, – думав він, – і вже єпископ Агди. Але де ж ця Агда і яку платню він одержує? Мабуть, двісті чи триста тисяч на рік…»

      Лакеї монсеньйора внесли розкішний балдахін, пан Шелан взявся за один з держаків, але, по суті, ніс його, звичайно, Жульєн. Єпископ ступив під балдахін. Він справді виглядав старим; захоплення нашого героя не мало меж. «Всього можна досягти спритністю!» – думав він.

      Увійшов король. Жульєн мав щасливу нагоду бачити його зовсім зблизька. Єпископ звернувся до короля з привітанням; він говорив зворушено і не забував надати своєму голосу легкого тремтіння схвильованості, дуже приємної для його величності. Не будемо розводитися СКАЧАТЬ