Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Якби Жульєн більше не бачив пана мера, він за тиждень забув би і його, і замок, і собак, і дітей, і всю сім'ю. «Я змусив його, сам не знаю як, принести величезну жертву. Подумати тільки! Більше як п'ятдесят екю на рік! А за хвилину до того я ледве уник величезної небезпеки. Ось дві перемоги за один день. Щоправда, в другій не моя заслуга, і треба все ж таки відгадати, в чому тут причина. Та відкладемо на завтра неприємні міркування».

      Жульєн стояв на високій скелі і дивився в небо, розпечене серпневим сонцем. На галявині під скелею сюрчали коники, а коли вони раптом замовкали, навколо западала німа тиша. Він міг охопити поглядом місцевість, що простяглася від його ніг на двадцять льє навкруги. Час від часу яструб злітав зі скелі над його головою й беззвучно креслив у небі величезні кола. Жульєн машинально стежив очима за хижим птахом. Його вражали спокійні могутні рухи, він заздрив силі яструба, самотності хижака.

      Така доля була в Наполеона; чи не судилася вона і йому?

      XI. Вечір

      Yet Julia's very coldness still was kind,

      And tremulously gentle her small hand

      Withdrew itself from his, but left behind

      A little pressure, thrilling, and so bland

      And slight, so very slight that to the mind

      'Twas but a doubt.[25]

Don Juan, c. 1, st.71

      Все-таки треба було показатись і у Вер'єрі. Коли Жульєн виходив з дому священика, йому пощастило зустріти пана Вально, якому він поспішив розповісти про те, що йому збільшили платню.

      Повернувшись у Вержі, Жульєн вийшов у сад тільки пізно ввечері. Душа його стомилася від надміру пережитих сьогодні хвилювань. «Що я їм скажу?» – думав він тривожно, згадуючи дам. Йому не спадало на думку, що саме тепер душевний стан його був на рівні тих дрібниць, якими звичайно обмежується коло жіночих інтересів. Часто пані Дервіль і навіть її подруга не розуміли Жульєна, і він, у свою чергу, тільки наполовину розумів те, що вони йому казали. Така була дія бурхливих і, якщо можна так сказати, величних пристрастей, що хвилювали душу юного честолюбця. В цій дивовижній істоті майже щодня клекотали бурі.

      Прямуючи в сад, Жульєн був схильний прилучитися до інтересів гарненьких кузин. Вони чекали його з нетерпінням. Він сів, як і звичайно, поруч пані де Реналь. Незабаром зовсім стемніло. Він спробував заволодіти білою рукою, яку давно вже бачив біля себе на бильці стільця. Після деякого вагання її вирвали, і було помітно – з незадоволенням. Жульєн уже ладен був примиритись і весело провадити далі розмову, коли почув, що підходить пан де Реналь.

      У хлопця й досі бриніли у вухах образи, яких наслухався вранці. «Чи ж не слушна нагода поглузувати з тварюки, яка може все собі дозволити за свої гроші? Ось я заволодію рукою його дружини саме в його присутності! Так, я це зроблю! Я, до кого він виявив стільки зневаги!»

      У ту саму мить спокій, мало властивий Жульєновій вдачі, покинув його. Його опанувала тривога і бажання, щоб пані де Реналь дозволила взяти йому її руку. Більше ні про що не міг він і думати.

      Пан де Реналь з обуренням говорив про політику: два чи три вер'єрські фабриканти ставали СКАЧАТЬ