Чорне Сонце (збірник). Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ боїться відеокамер, особливо телевізійних, щоб, не доведи Господи, його не побачили по ящику батько-мати. Вони не знають, що Сіроманець воює. Ще їдучи з Кривого Рогу на Майдан, він набрехав удома, що напитав добру роботу в Києві на будівництві.

      – У нені хворе серце, – пояснив нам Сіроманець.

      Він зовсім недавно перейшов на рідну мову і думає, що правильно треба казати «неня», бо «мама» кажуть і кацапи. По мобільному Сіроманець розмовляє з батьками теж українською, і ті здивовано запитують у нього, що сталося. Сіроманець пояснює, що він живе в Києві, де всі інтелігентні люди розмовляють українською, тому він так звик. «Гібридною російською тут цвенькає лише непритомна чернь», – натхненно мудрує Сіроманець зі своїм приглушеним смішком: х-га-га.

      Його неня не дуже тим переймається, неню більше хвилює те, що син на тяжкій роботі. Вона просить його бути обережним, добре їсти і тепло зодягатися, бо на будівництві небезпечна робота і холодні вітри. Сіроманець запевняє неню, що тут ніякої небезпеки, він кладе цеглу, як клав її і в Кривому Розі, тільки за більші гроші – вистачає і на житло, і на харчі та одяг. Аж тут неня його приголомшує. «Я знаю, синку, що тобі там скрутно, – схлипує вона. – Голодно й холодно. Але ти не їдь додому, бо тобі вже третя повістка прийшла з військкомату».

      – Як ти думаєш? – запитав мене тоді Сіроманець. – За це можуть судити?

      – За що?

      – За те, що не з’явився до військкомату. За дезертирство.

      – У нашій державі все можливе, – сказав я. – Але ти не переживай. Ми, азовці, не дозволимо. Ми їх усіх поставимо на місце.

      Помовчавши, я додав:

      – Ми їх раком поставимо.

      – Я не переживаю, – зітхнув Сіроманець. – Я про інше.

      – Про що?

      – Батько, мабуть, здогадується. Дзвоню якось, а він питає: «Ну що, синку, багато вже цеглин поклав?» Я не лічив, кажу. «І правильно робиш, – каже він. – Не лічи». От старий лис! Думаєш, він скаже нені?

      – Ні, – заспокоїв я Сіроманця. – Він же твій батько.

      Йому, видно, сподобалася така відповідь, бо, трохи помовчавши, Сіроманець сказав:

      – Маю до тебе велике прохання. Ти ж мій земляк…

      – Кажи.

      – Якщо раптом… Якщо зі мною щось станеться, ти колись зайдеш до моїх і попросиш від мого імені пробачення. Обіцяєш?

      – Обіцяю, – сказав я. – Тільки не те, що ти думаєш.

      – А що?

      – Я зайду до них і скажу, що на тебе, вайла дурного, впала з верхотури цеглина.

      – Дякую, – сказав Сіроманець і засміявся своїм приглушеним смішком: х-га-га.

      Він мене зрозумів.

      Я знаю, чому саме ця розмова пригадалася мені після того, як мінометне стрільно вибухнуло біля стайні. Бо за хвилину до того Сіроманець пропонував розпочати зачистку саме звідти, але Єгер сказав, що ні, спершу підемо до будинку. І як тільки вони сховались у проймі СКАЧАТЬ