Депеш Мод. Ще одна розмова. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

      – Боже, якщо ти мене чуєш за криками цієї скотини Джонсона-і-Джонсона, якщо ти взагалі ще не обламався брати в усьому цьому участь, дай мені хоча б шанс, усього кілька речень, і все, я швидко все тобі поясню, головне— зверни на мене увагу, я все ж таки в божественному оркестрі граю, хай я навіть цілковите гівно у твоїх очах і тобі соромно за мене, за все, що я, так би мовити, роблю, але не відвертайся ще хоча б кілька секунд, мені хріново, Боже, як мені хріново, хто б знав, і граю я хріново, але все одно— пошли мені хоча б якогось просвітку, якщо я зрозуміло висловлююсь, розбовтай цей смуток у моїх легенях, у моєму серці і шлунку, усе гівно, умовно кажучи, чуєш, я прошу всього-на-всього просвітку, мені лише дев’ятнадцять. Можливо, я мало чекав, але ж я говорю лише про смужку світла, невеличку таку, як уночі, коли відчиняєш холодильник, ну, ти знаєш, про що я, щоби можна було видихнути все те, що я вдихнув у себе за всі ці дев’ятнадцять років, хоча б якоїсь утіхи, Боже, якоїсь мінімальної, так щоб спеціально тобі не заморочуватися, просто як-небудь при нагоді, послухай мене, хоча б щось, хоча б небагато, ну хоча б щось, хоча б якогось просвітлення, чуєш, Боже, добре? Добре? Ну, і кросівки, Боже, кросівки, пару кросівок, ти чуєш?! Ти чуєш мене?!! Ти, чуєш ти, ти чуєш взагалі, про що я тут говорю?!!! а??!!!!! а?!!! ааааааа!!!!!!!!!!!! ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

      Оркестр підхоплює цю химерну тему, усі раптом прохавують, який кльовий чувак цей Малий Чак Бері, як він все зав’язав прикольно, тож кожен намагається нічого не зіпсувати. Какао давно так не вставляло, він просто впав на лаву, сидів убитий і слухав, слухав, а вони все валили й валили, і навіть коли інваліди почали розповзатися, і бізнесмени розбрелися по тачках, і прибиральниці рушили збирати поміж рядами порожні пляшки з-під водяри й жмакані календарики з американським їблом преподобного— вони й далі ніяк не могли зупинитися. І як вони грали! Як боги! Себто майже не лажали.

      Вступ № 3

      Мої друзі хочуть, щоби з ними рахувалися. Вони ревниво ставляться до того, як із ними розмовляють і про що, як на них при цьому дивляться. Намагаються зрозуміти, що про них думають, коли говорять. Постійно скандалять, з ними важко спілкуватися, вони нервують у компаніях, якщо це не їхні компанїі, їх час від часу звідкись викидають, якби хтось із них летів літаком, його б і з літака викинули, це вже точно. Я сам до таких речей раніше нормально ставився, але останнім часом теж починаю заморочуватися— не люблю, скажімо, коли хтось забуває моє ім’я, ось, скажімо, ми говоримо-говоримо, і раптом виявляється, що ніхто не знає, як мене звати, навколо стільки придурків крутиться; або терпіти не можу, коли в когось на обличчі різна хуйня, ну, я маю на увазі не якихось там циклопів однооких, звичайно, просто якщо в когось обличчя порізане після гоління, або кров на губах, або інші речі— не люблю, по-моєму, це неповага— ходити з такою гидотою на обличчі, не вмієш голитись— сиди вдома, втикай у телевізор або займись чим-небудь СКАЧАТЬ