Червоний. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ казок. Біля двору товклося кілька людей, які вийшли на крик, – сусіди, і Калязін, ще не зовсім розуміючи, що ж тут відбулося, рявкнув, щойно машина загальмувала:

      – Дітей заберіть звідси! Геть дітей!

      Його послухались, а він, далі стискаючи пістолет у правиці, перетнув подвір’я. Край жердини «журавля», до якого кріпили відро на ланцюжку, був опущений у криницю. Але бляшане цебро валялося серед двору. Недалеко від відра лежав мертвий пес – ще вчора він із гавкотом кидався до непроханих гостей, а Василь цитьнув на нього, загнавши в буду. Тепер собача голова лежала в калюжі крові.

      – Сюди, сюди, пане-товаришу! – дріботів Пилипчук, жестами показуючи – треба витягти щось із колодязя, те, що опустили туди замість відра.

      Перехопивши погляд Калязіна, я запхав пістолет у кобуру, наблизився до криниці, взявся за жердину й потягнув на себе. Вона виявилася несподівано важкою, та я напосів дужче.

      Під несамовитий жіночий крик та зойки цікавих, котрих чимало набігло за цей час від довколишніх дворів, з криниці виринув дільничний Василь Задура.

      Висів замість відра, підвішений за ланцюг. З мертвого тіла на мокру землю капала вода.

6

      Погано пам’ятаю той день. Не тому, що п’яний був, хоча пом’янули як слід того, хто не встиг стати справжнім другом. Калязін звелів нам із шофером знімати мертвого дільничного з криничної жердини, Пилипчуку та набіглим схарапудженим «стрибкам» – розганяти народ по хатах, а сам по телефону з селищної ради подзвонив до районної енкаведешної управи, і за півтори години в Ямках стояв взвод, як їх тут називали, «червонопогонників».

      Ми з Калязіним на власні очі бачили бандерівців, чули, як вони говорили про Остапа, тобто про Данила Червоного. Отже, підтвердилося, чиїх то рук справа. Власне, інших версій та припущень після розповіді згорьованої жінки й не було. Коли дружина, тепер уже вдова вбитого дільничного, прийшла до тями (хоча про яку притомність тут можна говорити, самі ж розумієте), то розказала: прийшли вночі троє. Точний час не запам’ятала, не дивилася на годинник, не до того, але дощ саме почався, це точно пам’ятає. Василь не відчинив би просто так, але почув – з гостями біда. Так і сказав жінці перед тим, як відімкнути двері. Потім усе закрутилося: вломилися троє, на вигляд – хлопці з лісу. Перший ударив Задуру в обличчя прикладом автомата, але дільничний встояв на ногах, – тоді його вдарили знову. Навалилися двоє, били ногами, а третій наставив на жінку револьвер, у зброї дружина фронтовика хоч не хоч розбиралася, наказав сидіти тихо, не кричати, не будити дітей – інакше всім хана. Задура, видно, теж це почув – не кричав, поки били, тільки стогнав та скреготав зубами. Тоді його витягнули на вулицю, жінку потягли за ним. Там, у дворі, стояв гурт озброєних лісовиків. Скільки їх було, перелякана жінка не рахувала. Сказала: подумки попрощалася з Василем, бо ті, з лісу, пощади не знають до тих, хто служить совітам, навіть сама молилася, мов перед смертю. Не стрималася тільки, вигукнула: СКАЧАТЬ