Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

      − Привіт, − першою привіталася вона, коли він обережно сів навпроти.

      − Привіт, − відповів Єгор, відчуваючи себе не у своїй тарілці.

      Запала пауза. Він не знав, що їй сказати і взагалі не був зараз налаштований на розмови. Кілька хвилин сиділи мовчки. Єгор, почуваючи як зростає напруга, подивився на неї.

      − Де ви вчора пропали? − запитав, аби не мовчати.

      Жінка дивилася на нього.

      Колір очей незнайомки Єгор розрізнити не міг − для цього в залі було занадто темно. Волосся кольору міді спадало локонами їй на плечі.

      − Я завжди приходжу і йду, коли побажаю.

      Єгор посміхнувся краєчком губ і відвів погляд.

      − Вам не подобаються незалежні жінки? − запитала незнайомка і посміхнулася.

      На щоках у неї з'явилися ямочки.

      − Які шовіністично налаштовані чоловіки, − у тон їй відповів він. − Так вийшло, що і ті, й інші не можуть одне без одного.

      − Світ із самого початку гнобив жінок, − без посмішки сказала незнайомка. − Що ж нам лишається?

      Єгор знизав плечима − її слова звучали як виправдання.

      Принесли каву. Офіціантка поставила таріль з круасанами на стіл. Єгор узяв гарячу чашку обома долонями і поглянув на жінку.

      Але вона дивилась не на нього. Єгор простежив за її поглядом.

      − Святим отцям не чуже ніщо мирське, − кивнула вона в бік батюшки, що із замисленим виглядом смакував свій напій.

      − Чому б і ні, − посміхнувся Єгор і теж спробував каву.

      − З часів сотворіння світу так нічого й не змінилося. Люди, як і раніше, діляться на солдатів, священиків і правителів. Решта залишаються просто сірою масою.

      Кава обпекла, Єгор поставив чашку.

      − Ви читали Джека Лондона? − Єгор з цікавістю подивився на жінку. − І до кого ж ви зараховуєте мене?

      − Ви священик, − впевнено промовила жінка. − Той, до кого йдуть за порадою. Пастир, свого роду.

      Єгор засміявся. Незважаючи на неприємності на роботі, загрозу проекту, безвихідь, у якій він перебував зараз, це його несподівано розвеселило.

      Він − пастир?

      − Ви мені лестите, − Єгор з цікавістю подивився на незнайомку.

      − Зовсім ні. Я не порівнюю вас із ним, − вона кивнула на батюшку. − Цей несправжній. Рече, не відаючи сам, що.

      − Чому ж, − заперечив Єгор і ще раз подивився на чоловіка в сутані. − Напевно, він вірить у те, що проповідує.

      За вікном почувся дитячий зойк. Повз пронеслася перелякана кішка, слідом за нею затупотіли троє хлопчаків. Один з них зупинився напроти вікна, дістав з кишені рогатку і, прицілившись, запустив камінь. Почувся котячий вереск.

      Жінка, не відводячи від вікна погляду, тихо промовила:

      − Як же я ненавиджу цих тварюк. Ви тільки подивіться на них. Ось так само вони вбили колись свого Бога.

      Єгор здивовано подивився на неї. У її голосі відчувалася справжня злість.

      Жінка СКАЧАТЬ