Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

      − Жодною мірою, я не маю хресного імені, − перервав він поспішно й гнівно. − Я не християнин.

      Він говорив із такою нетерпимістю, що на хвилину я знітився, не знаючи, що відповісти.

      − Справді? − пробурмотів я зніяковіло. Він розреготався.

      − «Справді?» Це все, що ви знайшли сказати! Справді, справді і знову справді! І ви не християнин, і ніхто інший: люди лише претендують на те, щоб зватися християнами, і в цьому лицемірстві, гідному прокляття, вони блюзнять більшою мірою, ніж пропащий янгол! А я нікого з себе не вдаю − в мене одним-одна віра!

      − І яка ж?..

      − Глибока і страшна віра! − проказав він, і голос його тремтів. − Найгірше те, що вона істинна, бездоганно правильна, як машина світобудови! Однак говорити про це доцільно лише тоді, коли відчуваєш похмурість духу й бажання розмовляти про темні та страшні речі, а наразі ми прибули на місце призначення, і головним клопотом у нашому житті (а це найголовніший клопіт у жит ті більшості людей!) має бути питання нашого поживку.

      Карета спинилася, й ми вийшли. На появу двійко вороних і срібної збруї швейцар готелю і двоє-троє слуг кинулись були до нас, але князь пройшов до вестибюля, не помічаючи жодного з них, і звернувся до статечного чоловіка − власного лакея, який вийшов назустріч із глибоким поклоном.

      Я пробурмотів щось стосовно того, що хотів би найняти для себе кімнату в готелі.

      − О, мій лакей зробить це для вас, − сказав князь недбало. − Готель далеко не заповнений; принаймні всі найкращі кімнати вільні, а ви, певна річ, хочете взяти одну з найкращих.

      Слуга, який досі стояв і торгував витрішками, позираючи на мій потертий костюм з особливим презирством, що його нахабні холопи виявляють до тих, кого вважають за злидарів, − той самий слуга, почувши князеві слова, миттєво змінив насмішкуватий вираз своєї лисячої фізіономії й догідливо вклонився мені, коли я проходив повз нього. Мене пройняв дрож відрази, поєднаний з певним злісним тріумфом: лицемірство на обличчі холопа було, як я знав, лише тінню, блідим відбиттям поводження й манер «вищого» світу − адже там чесноти не мають жодної ціни в порівнянні з грішми.

      Якщо ви погано вдягнені через вашу нужденність − вас відштовхнуть; але якщо ви багаті − о, тоді можете носити потерту одіж, скільки вам заманеться: вам догоджатимуть, вам леститимуть і всюди запрошуватимуть, хоч би ви були найбільшим дурнем або першорядним негідником.

      Такі думки невиразно блукали в моїй голові, поки я йшов за князем до його покоїв. Він наймав величезні апартаменти, які складалися з великої вітальні, їдальні, кабінету, оздоблених із надзвичайною розкішшю, крім того − спальні, ванної кімнати й убиральні, а також кімнати для лакея та ще двох слуг.

      Стіл, накритий для вечері і прикрашений кошиками найвишуканіших фруктів та квітів, виблискував дорогим кришталем, сріблом і порцеляною, і кілька хвилин по тому ми вже сиділи біля нього.

      Лакей СКАЧАТЬ