Пасербки восьмої заповіді. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      Що «тепер», Джош відразу забув – таке воно було неважливе. Важливо було добратися до помешкання, що він винаймав, упасти на ліжко і заснути. Джозефові смертельно хотілося спати. Він уже майже спав, марно намагаючись попасти ключем у замок, і тільки якийсь спогад усе ще не давав спокою, усе ще проривався в плутані думки. Коли триклятий замок нарешті клацнув, Джошеві раптом пощастило схопити за хвіст цей вислизаючий спогад.

      Марта!

      Струнка дівоча постать у хвилях місячного світла.

      Марта!..

      Загадкова компаньйонка баронеси Айсендорф.

      Та, котра всупереч будь-якій логіці не тільки не здійняла тривоги, але ще й допомогла йому – злодієві.

      Марта…

      З цією думкою Джош і заснув.

      Вони зустрілися через тиждень, в опері.

      Це сталося, здається, випадково, але ні Джозеф, ні Марта не вірили у випадковості; утім, не вірили вони й у Провидіння.

      Вони просто зустрілися.

      – Як ваш заклад, пане Джозеф?

      – Дякую, пані Марто, все вийшло якнайкраще. У нас із Арчибальдом склалася нічия, і тепер він у мені душі не чує.

      Розмовляли рідною підгальскою говіркою, тому могли не побоюватися стороннього вуха.

      – І що, ви тепер працюєте разом?

      – О ні! – розреготався Джозеф, уявивши себе в ролі напарника Грижі. – Все-таки в мене інший підхід до… роботи. Ось, – і він якимсь невловимим жестом, спритний штукар, витяг звідкись (Марті здалося, що прямо з повітря) гаптований золотом гаманець, продемонстрував його Марті й недбало кинув на підлогу.

      – Пробачте, пане, то не ви впустили?

      Літній сивочолий бюргер не знав, як і дякувати, а Марта ледь стримувала регіт.

      – Та ви просто віртуоз, пане Джозеф!

      – Дякую за комплімент, пані Марто, але не варто про це…

      – Ну чому ж, пане Джозеф?! Це так цікаво! Розкажіть мені…

      І Джозеф, відчуваючи, що чинить нерозумно й необачно, що цього робити не слід, неспроможний відмовити, розповідав Марті випадки зі свого багатого на пригоди життя, злодійські побрехеньки, дещо вигадуючи на ходу; Марта знала, що далеко не все з повіданого Джошем – правда, але все одно слухала його, широко розкривши очі… вона згадувала старого Самуїла-бацу, його напучування, своє власне дитинство, перші спроби зануритися в чужу душу, вищирені морди «щиросердих» Стражів, що охороняли схованки пам’яті; їй пригадувався панічний страх, безоглядна втеча – і шалена радість від несподіваного успіху, коли жоден Страж навіть не прокинувся, а Марта безгучною тінню сковзала по темних коридорах, поспішала до виходу, несучи те, що їй сподобалося… Пізніше вона захоплено відчула в собі чужі, украдені нею спогади – свою першу здобич…

      Як це було схоже на Джозефові розповіді – схоже, а водночас зовсім інше!

      Відтоді вони бачилися часто, хоча попервах і не щодня. Ходили в оперу, СКАЧАТЬ