Повстань, Лазарю!. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – І ти повірив? Чуєш, Лазаре, скажи чесно: повірив?!

      – Я повірив, – кивнув чотириокий Лазар.

      – Ну і правильно зробив. Віра, вона гори верне. Тільки навіщо вона тобі?

      – Віра?

      – Любов.

      – А це вже, вибачте, не ваша справа.

      – Ні, Лазаре. Це не я до тебе, це ти до мене дійшов. Сам прийшов, я тебе не кликав. Тепер у нас одна справа, загальна. Навіщо тобі дружину любити?

      – Тобто: навіщо?

      – Ось тобі й «тобто». Ну, розлюбив, буває. Сам говориш: двоє дітей у тебе, баба, секретарка, заробітки. Живи з дружиною, як усе. Без любові. Мабуть, якщо зі школи, набридла до біса?

      – Ні. Просто розлюбив. Була любов, та загула. Байдужість. Ви, напевно, не зрозумієте: це як рахунок у банку. Або будинок. Або звичні капці. Дивишся одного разу, а рахунок порожній, будинок хтось перекупив… капці зносилися. Я звик, Жора. Звик любити дружину. Я без цього ні в сих, ні в тих. Немов обікрали.

      – Капці, то так, – погодився Жора. – Капці я розумію.

      Він розстібнув сорочку, почухав волохаті груди і раптом запитав:

      – Гліб – твій друг?

      – Який Гліб? А-а… ну та, звичайно. Друг.

      – Близький?

      – Близький.

      – Найкращий? – наполягав Жора без видимого зв’язку з попередньою розмовою. Мабуть, М’яснику було дуже потрібно дізнатися, що Гліб Артюхов, який прислав до нього чотириокого Лазара з пропащою любов’ю, знаходиться з цим самим Лазарем у найтісніших дружніх стосунках.

      – Найкращий. Ми знайомі з дитинства. І працюємо разом: Гліб – мій комдир. Ну, комерційний директор. А що?

      – Нічого. Давай далі про капці.

      – Досить про капці. У мене любов померла, – чотириокий сказав це без щонайменшої патетики, нудно і буденно. Так обговорюють ділове питання з малознайомим бізнесовим партнером, якого добре відрекомендували варті довіри люди. – Гліб сказав, що ви можете підняти. Мертву любов – підняти. Беретеся чи ні? Якщо ні, я піду. Випивка і закуска за мій рахунок.

      – Твій рахунок… – буркнув Жора. – Любов, кажеш, підняти? Сама, кажеш, не стоїть?

      Він довго реготав. Потім узяв гілочку акації і написав на землі цифру.

      Довгу.

      – Ось твій рахунок. За підйом. Потягнеш?

      Очкарик з повагою подивився на цифру.

      – Але ж у вас і тарифи… Потягну. Легко. Тільки, Жора, ви запам’ятайте про всяк випадок: я – людина проста. У разі чого, я повернуся. І за кожну копійку спитаю.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

/9j/4AAQSkZ СКАЧАТЬ