Сніговик. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чоловік не слухав. Він вихопив з-за ременя ніж. Сильний удар – і пролунав стогін: це лезо ковзнуло між листами гіпсокартону під шпалерами. Чоловік висмикнув ніж, вставив знов і виколупав невеликий шматочок розкришеного гіпсу, залишивши в стіні чорну дірку. Потім вийняв маленький, розміром із авторучку, ліхтарик і посвітив у дірку. Між товстезними скельцями його окулярів пролягла глибока зморшка. Він наблизив до дірки ніс і потягнув повітря.

      – Ну точно, – сумно констатував він. – Добридень вам.

      – Добридень кому? – перепитав Харрі і підійшов ближче.

      – Аспергілус, – відповів чоловік, – родина настінних грибків. Їх триста-чотириста видів, і визначити, який саме, досить важко. Вони розповзаються тонким шаром за цими міцними панелями. Але запах такий, що помилки не може бути.

      – І що, це погано? – Харрі зробив спробу згадати, скільки у нього залишилося на банківському рахунку після того, як він разом із батьком оплатив поїздку Сестреняти до Іспанії. (Його сестра казала про себе, що у неї «легкий натяк на синдром Дауна».)

      – Ну, це не хатній грибок, так що будинок, звісно, не рухне, – так само незмигно пояснив чоловік. – А от ви можете постраждати.

      – Себто?

      – Він на вас впливає. Дихаючи одним повітрям із грибком, можна й захворіти. Ви можете не звертати уваги на симптоми роками, і оточуючі вважатимуть вас просто іпохондриком, адже грибок виявити складно, а решта мешканців при цьому абсолютно здорові, оскільки він проїдає гіпсокартон та шпалери доволі нерівномірно.

      – Угу. Що ви пропонуєте?

      – Покінчити з цією поганню, звісно.

      – І скільки мені це коштуватиме?

      – Витрати сплачуються зі страховки будинку, так що вам це не коштуватиме ані крони. Усе, що мені потрібно, – мати доступ до квартири протягом кількох наступних днів.

      Харрі знайшов у кухонній шафі комплект ключів і простягнув чоловікові.

      – Вони будуть тільки у мене, – запевнив той. – Мало чого. Адже усіляке буває.

      – Невже? – сумно посміхнувся Харрі й подивився у вікно.

      – Що?

      – Та нічого, – заспокоїв його Харрі. – Тут усе одно нічого красти. Мені час іти.

      Низьке ранкове сонце сяяло у всіх вікнах Поліцейського управління Осло, яке вже ось майже тридцять років розташовувалося на вершині одного з пагорбів, що тягнуться від Грьонланна до Тьойєнна. Звідси поліцейським – хоча вголос про це намагалися не говорити – було недалеко ходити до найкриміногенніших районів, заселених здебільшого емігрантами. Та й Брейн, столична в’язниця, знаходилася зовсім поруч. Будівлю управління оточував газон з бурою тьмяною травою, кленами та липами, які за ніч вкрилися тонким шаром сіруватого снігу, що ніби намагався замаскувати непрезентабельність поліцейського пейзажу.

      Харрі пройшов чорним асфальтом до головного входу й опинився у центральному холі, де висіло порцелянове настінне панно роботи Карі Крістенсена – вода, що невпинно струменіла по ньому, нашіптуючи комусь про свої невідбутні таємниці. Харрі кивнув охоронцю за стійкою, піднявся ліфтом на СКАЧАТЬ