Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у Мадлена оком. Оком підозріливим і сповненим недовіри. Мадлен зрештою це помітив, та, мабуть, не надав цьому ніякої ваги. Він жодного разу ні про що не спитав Жавера, не шукав його й не уникав і спокійно зустрічав той доскіпливий, майже ворожий погляд. Він ставився до Жавера, як і до всіх інших, – невимушено й привітно.

      З кількох слів, що вихопились у Жавера, можна було здогадатися: він шукає слідів, які Мадлен міг лишити в минулому. Якось, говорячи сам до себе, він пробурмотів: «Здається, я його запопав». Потім три дні він ходив замислений і мовчазний. Мабуть, нитка, яку він уже тримав у руках, урвалася.

      Жавера явно вибивала з колії невимушена поведінка і цілковитий спокій пана Мадлена.

      Проте одного дня дивні манери поліційного інспектора, здавалося, справили враження на Мадлена. Ось як це сталося.

      4. Старий Фошлеван

      Якось уранці Мадлен ішов немощеною вуличкою в Монтреї-Приморському. Він почув гомін і побачив віддалік гурт людей. Підійшовши ближче, він побачив, що в старого возія, якого звали дядечко Фошлеван, упав кінь, а сам він опинився під возом.

      Той Фошлеван був одним із небагатьох ворогів, що їх мав на той час Мадлен. Коли Мадлен з’явився в місті, Фошлеван, колишній сільський нотар, займався торгівлею, яка майже не давала прибутку. Фошлеван бачив, як швидко багатів цей простий робітник, тимчасом як він, хазяїн, розорявся.

      Це сповнило його заздрістю, і старий не злюбив Мадлена. Невдовзі він зовсім збанкрутував, і з усього майна в нього лишилася тільки підвода з конем. Тоді Фошлеван став возієм, щоб якось прожити, бо рідні в нього не було.

      Кінь поламав задні ноги й не міг підвестися. Старий потрапив між колеса. Упав він так невдало, що віз усією вагою давив тепер йому на груди. Підвода була навантажена. Дядечко Фошлеван хрипів і жалібно зойкав. Його спробували були витягти з-під воза, але дарма. Один необережний рух, і віз, схитнувшись, міг придушити його на смерть. Витягти його можна було, тільки піднявши воза знизу. Жавер, який випадково опинився на місці нещасливого випадку, послав по домкрат.

      Коли підійшов пан Мадлен, люди шанобливо розступилися.

      – Рятуйте! – кричав Фошлеван. – Допоможіть старому!

      Мадлен обернувся до гурту.

      – Домкрат є?

      – По нього пішли, – відповів якийсь селянин.

      – А скоро принесуть?

      – Не раніш як за чверть години.

      – Чверть години! – вигукнув Мадлен.

      Напередодні йшов дощ, земля намокла, і колеса вгрузали усе глибше, здавлюючи старому груди. Було ясно, що через п’ять хвилин віз потрощить йому ребра.

      – Не можна чекати чверть години, – сказав Мадлен селянам, що з’юрмилися навколо місця події.

      – Доведеться чекати!

      – Ви хіба не бачите, що віз угрузає?

      – Звісно, бачимо.

      – Послухайте, – сказав Мадлен. – Під возом ще досить СКАЧАТЬ