Процес (збірник). Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ десяту вечора К. підійшов до свого будинку, на порозі він побачив парубка, що стояв, широко розставивши ноги, й попахкував люлькою.

      – Хто ви? – одразу запитав К., зблизька придивляючись до хлопця, бо в напівсутіні за дверима важко було щось добачити.

      – Ласкавий пане, я син домовласника, – відповів хлопець, виймаючи люльку з рота й відступаючи вбік.

      – Син домовласника? – перепитав К., нетерпляче вдаривши ціпком по долівці.

      – Може, ласкавому панові щось треба? Може, гукнути батька?

      – Ні-ні, – заперечив К., і голос у нього був такий, неначе хлопець скоїв щось лихе, а він тепер вибачав йому. – Все гаразд, – проказав К. і пішов собі далі, але, перше ніж братися сходами вгору, ще раз озирнувся.

      К. міг піти просто до своєї кімнати, але йому хотілось поговорити з фрау Ґрубах, і він одразу тихенько постукав у її двері. Господиня сиділа за столом і плела панчоху, на столі видніла ще ціла купка старих панчіх. К. недбало вибачився за свій пізній прихід, але фрау Ґрубах була дуже приязна і навіть чути не хотіла жодних вибачень: адже з ним вона завжди балакає залюбки, хіба він не знає, хто саме її найкращий і найулюбленіший квартирант? К. розглянувся, але в кімнаті все було точнісінько так, як і давніше, посуд із сніданком, що вранці стояв на столику біля вікна, уже прибрали. Жіночі руки, думалось К., завжди непомітно наводять лад, він, напевне, потрощив би той посуд на місці, але навряд чи зміг би кудись його винести. К. з удячністю подивився на фрау Ґрубах.

      – Чого ви працюєте так пізно? – запитав він. Тепер вони вже обоє сиділи за столом і К. від часу до часу обмацував рукою панчохи.

      – Бо багато роботи, – відповіла господиня. – Вдень треба дбати про пожильців, а на мої власні справи залишається тільки вечір.

      – Певне, сьогодні я завдав вам ще й чимало додаткового клопоту?

      – А це ж чого? – трохи жвавіше запитала фрау Ґрубах, опустивши роботу на коліна.

      – Я кажу про тих чоловіків, що приходили сюди вранці.

      – А, ось воно що, – проказала, знову заспокоївшись, господиня. – Та ні, який же від них клопіт.

      К. мовчки дививсь, як господиня знову взялася за плетиво. Йому здалося, ніби вона дивується, що він запитує про таке, ніби вона не схвалює цих згадок про вранішні події. Тим краще, що я таки заговорив про них, думав К. Адже про таке я можу поговорити тільки з цією старою жінкою.

      – А все ж вам довелося попрацювати, – вимовив він урешті, – але такого більше ніколи не трапиться.

      – Ні, такого вже не трапиться, – мов підтверджуючи, повторила господиня і майже сумовито всміхнулася К.

      – Ви справді такої думки? – запитав К.

      – Атож, – відповіла вона тихо, – але передусім вам не слід так перейматися. На світі ще й не таке буває! Пане К., якщо ви вшанували мене такою довірою, я признаюся вам, що я трохи підслухала під дверима, та й вартові СКАЧАТЬ