Сповідь. Жан-Жак Руссо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ все розповів музикантові Лютольду, не було потреби таїтися і перед маркізом де Бонаком. Він залишився такий задоволений моєю розповіддю і щирістю, з якою я все виклав, що, взявши мене за руку, відвів до своєї дружини, відрекомендував мене і коротко переповів їй мою історію. Пані де Бонак прийняла мене привітно і сказала, що не слід відпускати мене з грецьким ченцем. Було вирішено, що я залишуся в будинку посланника, поки для мене не знайдуть відповідного заняття. Я хотів був піти попрощатися зі своїм бідолашним архімандритом, до якого встиг прихилитися, але мені не дозволили. Його повідомили про мій арешт, а годину по тому мені принесли мої скромні пожитки. Мене до певної міри віддали на піклування панові де Ля Мартиньєру, посольському секретарю. Провівши мене у призначену для мене кімнату, він сказав: «За графа дю Люка у цій кімнаті жила відома людина, яку звали так само, як і вас. Тепер лише від вас залежить, чи зможете ви замінити її в усьому і чи говоритимуть коли-небудь: Руссо-перший,[60] Руссо-другий». Тоді я зовсім не прагнув бути схожим на письменника, і ця схожість сподобалася б мені ще менше, якби я міг передбачити, якою ціною досягну її в майбутньому.

      Слова пана де Ля Мартиньєра зацікавили мене. Я прочитав праці людини, в чиїй кімнаті оселився, мене похвалили, і я, забравши собі в голову, що маю покликання до поезії, спробував написати кантату на честь пані де Бонак. Але моя цікавість до поезії протрималася недовго. Час від часу я складав посередні вірші, це корисна вправа для тих, хто хоче виробити вишуканий стиль і навчитися краще писати прозою, але французька поезія ніколи не здавалася мені такою привабливою, щоб я міг цілком присвятити себе їй.

      Пан де Ля Мартиньєр захотів познайомитися з моєю манерою письма і попросив мене викласти йому у письмовій формі ті подробиці, які я повідомив посланникові усно. Я написав йому довгого листа, якого, як я дізнався згодом, зберіг пан де Мар’ян – він давно був на службі у маркіза де Бонака і змінив на цій посаді де Ля Мартиньєра, коли посланником став пан де Куртей. Я просив де Мальзерба, щоб він роздобув для мене копію листа. Якщо він чи хтось інший надасть мені її, читач знайде текст листа у зібранні, яке стане додатком до цієї «Сповіді».

      Досвід, якого я набував, поступово вгамував мої романтичні плани: наприклад, я не лише не закохався в пані де Бонак, а й відчув, що не зможу зробити кар’єру в домі її чоловіка. Посада пана де Ля Мартиньєра мала перейти, так би мовити, у спадок до пана де Мар’яна, дозволяючи мені сподіватися, щонайбільше, на місце помічника секретаря, що зовсім мене не приваблювало. Тому, коли мене запитали, які мої наміри, я висловив велике бажання вирушити до Парижа. Посланникові ця думка сподобалась, адже давала йому змогу спекатися мене. Пан де Мервейє, посольський перекладач, повідомив мене, що його добрий знайомий пан Годар, швейцарський полковник на французькій службі, шукає кого-небудь, щоб помістити до свого юного племінника, який вступає на службу. Мервейє вважав, що я міг би підійти для такого призначення. СКАЧАТЬ