Сповідь. Жан-Жак Руссо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ утратив розум, щоб закохатися серйозно. Я не забувався, знав своє місце і не давав волі своїм бажанням. Я любив дивитися на мадемуазель де Брей, слухати її слова, позначені розумом, почуттям, чесністю. Моє честолюбство обмежувалося задоволенням робити послугу їй і не виходило за межі моїх прав. За столом я старанно шукав нагоди ними скористатися. Якщо її лакей на хвильку відходив від її стільця, я миттю займав його місце. В інший час я стояв проти неї, намагаючись прочитати в її очах, чого вона хоче, ловив мить, щоб змінити їй тарілку.

      Чого б я тільки не зробив, щоб вона зволила наказати мені що-небудь, поглянути на мене, сказати мені хоч слово! Але марно. Мене принижувала думка, що я ніщо в її очах, що вона навіть не помічає моєї присутності. Але одного разу, коли її брат, що іноді звертався до мене за столом, сказав мені щось не надто приємне, я відповів йому так тонко і так вишукано, що вона звернула на це увагу і нарешті подивилася в мій бік. Цей швидкоплинний погляд кинув мене у захват. Наступного дня мені випала нагода заслужити її погляд удруге, і я цим скористався. Давали обід, де я вперше з великим здивуванням побачив, що метрдотель прислуговує в капелюсі і зі шпагою при боці. Мимохідь розмова торкнулася девізу дому Солярів, що красувався на гобеленах разом з гербом: «Tel fiert qui ne tue pas». Оскільки п’ємонтці зазвичай не великі знавці французької мови, хтось вирішив, що знайшов у цьому девізі граматичну помилку, і сказав, що в слові «fiert» зовсім не треба писати «t».

      Старий граф де Гувон збирався відповісти, але, кинувши погляд на мене, помітив, що я усміхаюся, не сміючи нічого сказати. Він наказав мені говорити. Тоді я сказав, що не вважаю «t» зайвим, що «fiert» – стародавнє французьке слово, яке походить не від «ferus», що означає «гордовитий, загрозливий», а від дієслова «ferit», що означає «ранить, розбиває», і тому девіз, як мені здається, говорить не «Той загрожує…», а «Той ранить, хто не вбиває».

      Усі мовчки дивились на мене і переглядались. Я в житті не бачив подібного подиву. Але мене особливо потішив вираз задоволення на обличчі мадемуазель де Брей. Ця горда особа удостоїла мене ще одного погляду, який вартий був першого, а потім, спрямувавши очі на свого дідуся, вона, здавалося, з деяким нетерпінням чекала, щоб він похвалив мене. І він справді похвалив мене, так щиро і з таким задоволеним виглядом, що всі присутні хором долучилися до нього. То була коротка, але в усьому солодка мить, один з тих рідкісних моментів, коли обставини знову розташовуються в їх природному порядку і мстять за гідність людини, принижену мінливостями долі. Через кілька хвилин мадемуазель де Брей знову підвела на мене очі й попросила мене тоном соромливим і ласкавим принести їй пити. Неважко зрозуміти, що я не змусив її чекати, але, коли я підходив до неї, мене охопило таке тремтіння, що, наливши склянку по самі вінця, я розхлюпав воду на її тарілку і на неї саму. Її брат легковажно запитав мене, чому я так тремчу. Це запитання нітрохи мене не підбадьорило, а мадемуазель де Брей почервоніла по самісінькі вуха.

      Тим СКАЧАТЬ