Антологія української готичної прози. Том 2. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ те, що явно забороняв батько. Довкола… хто був довкола? Жінки не любили її, заздрили з самих пелюшок, не терпіли її поміж собою з самого дитинства, з перших кроків життя вона опинилася серед мужчин, серед їх лестивого тиміяму.[27] Вони говорили їй компліменти, їх нечисте дихання заражало атмосферу вже тоді, коли Іда була ще дитиною, коли тільки зверхня сила удержує від гріхів проти природи, а кожний з тих мужчин, мов обов’язок гнусний який, щиро виповняв діло розпусти… Підлі люди! Вони зганьбили ангельську істоту, вони брудотою наповнили безмятежний і дорогоцінний сосуд, а потім, коли забачили плід паскудних трудів своїх – тоді вони сміялися з неї ж, тоді вони з огидою плювали їй в лице!..

      Я ніколи, ніколи не забуду одного вечора! Це був якийсь баль. Я сиділа біля столу, продавала квитки чи що. Біля мене було багато молодіжі, студентів; сміялись весело, балакали. Але ось, як королева, в білому убранні під руку з моїм cousin’om увійшла вона…

      – А, Катрусю! Ти тут? А ти мені потрібна на декілька слів, – звернулась вона до мене.

      – З охотою. Зараз я скінчу.

      – Ну, то я присяду біля тебе, – і увільнившись від руки свого кавалера, вона рушила до мене…

      Тоді з купи студентів, що стояли довкола столу, вихвачується один…

      – Pardon! Тут місця заняті…

      …Мов громом мене прибило… Така образа!.. Це ж привселюдний ляпас. А мій cousin… як погано!.. Його дамі кинули в лице таку образу, а він… тільки взяв її під руку, і вони вийшли з залі… Та коли він знав усе про неї, то він не повинен був приходити туди! Коли ж прийшов, то повинен був і боронити свою даму, хто б вона не була.

      А дами наші, дами! Скільки жовчі розлилось у них за безщасні вісімнадцять років життя Іди! Та й як же? Варт їй було з’явитися де-небудь на балю, на вечері, як майже всі забували про існування своїх дам і все йшло за нею, все їй поклонялось. І дами тоді писали листи… За котильоном[28]… Якої брудоти тільки не діставала вона в пахучих записочках! «Чи не забули ви одягтися вдома?» «Який маляр вас розмалював?» «На ваші убрання, мабуть, небагато йде матерії» і т. д. і т. д. без кінця… Скільки злости, скільки погані й заздрощів!.. Ну, нехай це тоді, коли вона… вже не була тією чистою Ідою, якою я знала її. А раніше? За що тоді вони ненавиділи її?…

      То було творення неземне, осяяне світлом богів… цілком зрозуміло, що їм, таким сотворінням, призначене життя не тут, а десь у невідомих нам світах…

      А скількох з розуму вона позводила!.. Яких тільки станів і верств не було серед її поклонників! Там у них, в її рідному містечку лікар один… Він, мабуть, разів із двадцять освідчувався. Усі дивувались, питали його. «Невже ви не побоялися би взяти Іду за жінку?» – «Хоч година одна та моя!» – відповідав він на те.

      – Поміщик один – тут недалечке його маєток з тисячами десятин землі. Багатий, як Крез. Там діло було з драмами родинними, доходило за малим не до самогубства чи що…

      А юрист, один… Поїхав СКАЧАТЬ