Антологія української готичної прози. Том 2. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і думала: «Господоньку милосердний, як воно на світі: цісар чи не цісар, а мусить постарітися й вмерти, як кожний хрестінин».

      Дивилася на почмейстра. Старий мав позачісуване волосся попри уха наперед, як цісар на стіні, а «папорота» і лисину таку саму, як цісар на ярмарку.

      «Така вже, видко, установа, що хто від цісаря пенсію бере, той так само мусить виглядати, – думала баба. – Не знати лише, чи цісар так само в «калярах», як поштар? Певно, що як приписував кримінал Миколишиному Бовдурові, або рахував «патенталь»^[23] для Перепічки, що прийшов без ноги з війни, то дивився крізь «каляра».

      Старий встав, поховав жмути папір’я в полички і глипнув з-під окулярів на баб.

      – А що там?

      – Прошу пана, чи нема там листу від мого сина?

      – Від котрого сина?

      – Та від того, що у войську.

      – Та скажи, як називався?

      – Та Іван.

      – Та який Іван?!

      – Наконечний, прошу пана.

      Гробман зачав нишпорити в поличках, знайшов лист і дав бабі.

      – Оставайте здорові, та дай вам Боже панованнє щасливе.

      На пошту прийшла сільська дівчина.

      – Прошу пана, я прийшла показати.

      Старий обернувся до неї з квасним лицем.

      – Що маєш показати?

      – Та, прошу пана, я прийшла по тото, що єгомость з Голодівки читають.

      Мала на увазі ґазети.

      Прийшла міщанка, донька Гробманового брата, що був стельмахом в містечку.

      – Добрий день…

      Старий глянув крізь окуляри.

      – А, добрий день. Що там скажеш доброго?

      Міщанка розвинула рецепіс[24] з хустини, старий виймив з шухляди грошовий переказ і переглядав його.

      – То від твого сина. Посилає тобі 4 корони. А то треба підписати.

      Міщанка всміхнулася ласкаво.

      – Я би просила, аби стрий підписали за мене, бо я не вмію.

      – Га-а, мені, дитинко, не вільно…

      – Що ж я зроблю? До хати далеко, а чоловіка нема дома.

      Старий став клопотатися цією справою.

      – Ніби тут є виразний адрес до тебе й я тебе прецінь знаю, але мені не вільно, заборонено. Гм, зрештою… Може, маєш кого знайомого тут недалеко?… Або чекай…

      Повільним кроком підійшов до замкнених дверей другої кімнати, взяв фунт з ваги і застукав:

      – Бінка-а!

      За кімнатою в кухні дався чути рип, до канцелярії вбігла боса дівчинка з гребінцем у волоссі.

      – Підпиши отут-оо.

      Дівчинка глянула на міщанку, всміхнулася й підписала.

      Старий взяв виказ, втягнув[25] квоту і підписався в рубриці «Anmerkung»^[26]. Кінець його назвища розплився дрібними хвилями і стрибнув хвостиком навідліт. Так вже тридцять СКАЧАТЬ