Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Це зрозуміло, і все-таки…

      – Вилупок він. Мерзенний вилупок, якщо тільки все, сказане ним на прес-конференції – це не вимисел, а правда!

      – Отже, ви допускаєте?…

      – Це третє запитання? – швидко поцікавився Олег.

      – Ні-ні, лише спроба уточнити!

      Немовби захищаючись, Атос викинув уперед руки, але його жест був настільки енергійним, що рештки розламаної галети полетіли навсібіч.

      – Перепрошую, – спохопився «мушкетер» і про всякий випадок озирнувся, перевіряючи, чи не завдав навколишнім незручності своєю необережністю.

      – Знаєте, від цього провокатора Ростислава Маслаченка можна чекати чого завгодно, – замислено мовив журналіст. – І хоча все почуте на пресусі доволі схоже на правду, я просто змушений враховувати можливість зрежисованої провокації.

      Він щось прикинув подумки й повідомив:

      – Ну так, відсотків на десять-п’ятнадцять я віддам за те, що там був розіграний дуже правдоподібний, але все ж таки фарс.

      – А в іншому випадку?…

      – В іншому випадку Васьковський цей – рідкісний мерзотник, вилупок і сволота. Замість чортових податківців націлитися на свою ж власну родину?! Це просто незбагненно!

      – Тоді ще одне запитання…

      – Третє, тобто останнє, – суворо нагадав Олег.

      – Ну так, зрозуміло.

      Атос пригубив коньяк, розжував скибочку лимона, немовби щось обмірковуючи, і попросив:

      – Розкажіть, будь ласка, про що збираєтеся писати за результатами всього побаченого й почутого. Про провокатора Маслаченка, про цього смішного мультяшного суриката? Або про рідкісного мерзотника, вилупка й сволоту, який замислив спалити свою родину замість того, щоб захистити?

      – Я не зобов’язаний розкривати стороннім подробиці незакінченої роботи.

      – І все-таки?…

      Якщо чесно, то безглуздий допит вже добряче набрид Олегові. Досадуючи, що погодився на таку дурість, він зненацька здався:

      – Гаразд, добродії «мушкетери», чорт із вами – відкрию професійну таємницю: про журналістів я збираюся написати.

      – Тобто?…

      – Про журналістів.

      Олег присмоктався на якийсь час до соломинки, що стирчала з мокачінового келиха, перевіряючи реакцію співрозмовників, потім пояснив:

      – Про журналістів буде матеріал. Про дівчаток, які порозсідалися у першому ряду й слухняно набирають на яскравих нетбуках ті мерзенності, які вивергає це незначне звірятко Маслаченко. Про «старих вовків» професії, які відверто нудьгують під час фарсу. Про тих, хто плюнув на все й пішов, не дочекавшися розв’язки…

      І тут раптом Олег подумав: «А якщо інформатором цієї трійці був саме-таки писака, який втік з прес-конференції?! Адже може бути, цілком може бути». Ідея виявилася настільки несподіваною й водночас природною, що він мимоволі завмер.

      – Дуже цікаво, звісно, – заговорив СКАЧАТЬ