Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы. Тарас Шевченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Гайдамаки. Музыкант. Наймычка. Художник. Близнецы - Тарас Шевченко страница 4

СКАЧАТЬ гнувся, бо не знав,

      Не знав, сіромаха, що виросли крила,

      Що неба достане, коли полетить,

      Не знав, нагинався…

      О боже мій милий!

      Тяжко жить на світі, а хочеться жить:

      Хочеться дивитись, як сонечко сяє,

      Хочеться послухать, як море заграє,

      Як пташка щебече, байрак гомонить,

      Або чорнобрива в гаю заспіває…

      О боже мій милий, як весело жить!

      Сирота Ярема, сирота убогий:

      Ні сестри, ні брата, нікого нема!

      Попихач жидівський, виріс у порогу;

      А не клене долі, людей не займа.

      Та й за що їх лаять? хіба вони знають,

      Кого треба гладить, кого катувать?

      Нехай бенкетують… У їх доля дбає,

      А сироті треба самому придбать.

      Трапляється, часом тихенько заплаче,

      Та й то не од того, що серце болить:

      Що-небудь згадає або що побачить…

      Та й знову за працю. Отак треба жить!

      Нащо батько, мати, високі палати,

      Коли нема серця з серцем розмовлять?

      Сирота Ярема – сирота багатий,

      Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать:

      Єсть карії очі – як зіроньки, сяють,

      Білі рученята – мліють-обнімають,

      Єсть серце єдине, серденько дівоче,

      Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

      Святим духом серед ночі

      Понад ним витає.

      Отакий-то мій Ярема,

      Сирота багатий.

      Таким і я колись-то був.

      Минуло, дівчата…

      Минулося, розійшлося,

      І сліду не стало.

      Серце мліє, як згадаю…

      Чому не осталось?

      Чому не осталось, чому не витало?

      Легше було б сльози, журбу виливать.

      Люде одібрали, бо їм було мало.

      «Нащо йому доля? треба закопать:

      Він і так багатий…»

      Багатий на лати

      Та на дрібні сльози – бодай не втирать!

      Доле моя, доле! де тебе шукать?

      Вернися до мене, до моєї хати,

      Або хоч приснися… не хочеться спать.

      Вибачайте, люде добрі:

      Може, не до ладу,

      Та прокляте лихо-злидні

      Кому не завадить?

      Може, ще раз зустрінемось,

      Поки шкандибаю

      За Яремою по світу,

      А може… й не знаю.

      Лихо, люде, всюди лихо,

      Нігде пригорнуться:

      Куди, каже, хилить доля,

      Туди й треба гнуться,

      Гнуться мовчки, усміхаться,

      Щоб люде не знали,

      Що на серці заховано,

      Щоб не привітали.

      Бо їх ласка… нехай сниться

      Тому, в кого доля,

      А сироті щоб не снилась,

      Не снилась ніколи!

      Тяжко, нудно розказувать,

      А мовчать не вмію.

      Виливайся ж, слово-сльози:

      Сонечко не гріє,

      Не висушить. Поділюся

      Моїми сльозами…

      Та не з братом, не з сестрою

      З німими стінами

      На чужині… А поки що —

      До корчми вернуся,

      Що там робиться.

      Жидюга

      Дрижить, ізігнувшись

      Над каганцем: лічить гроші

      Коло ліжка, клятий.

      А СКАЧАТЬ