Антологія української фантастики XIX—XX ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пораду незнайомця, якого зустрів у лісі‚ і, дивлячись на полум’я свічки‚ що стояла на столі‚ вигукнув:

      – Нікітрон!

      Полум’я свічки щораз вище і вище піднімалося вгору і раптом з того вогню сформувалася висока, легка, гойдлива людська постать і опустилася на підлогу.

      – Що накажеш? – спитав дух.

      – Хочу повернутись додому.

      Альберт летів у повітрі вище гір і лісів і за кілька хвилин вже був у своєму покою.

      Вдома він вийняв з кишені золотого дуката і‚ ховаючи його до шкатулки‚ подумав тільки: «Щоб вона наповнилась золотом!» – і раптом ціла шкатулка наповнилася дукатами. Радість охопила його і довго він стояв‚ втупивши очі в золото, боячись аби не зникло.

      З тих пір сусіди бачили щось дивне: Альберт скуповує найдорожчі люстра, дзиґарі‚ помешкання його світиться від золота і срібла‚ є в нього коні‚ коштовні карети‚ лакеї в дорогих лівреях. Він запрошує до себе гостей‚ дає бали‚ найдорожчих вин у нього невичерпне джерело.

      Мальвіна‚ почувши про ту несподівану зміну долі, теж дивувалася, звідки він добув таке багатство.

      Довго вона мала надію‚ що‚ може‚ він колись її провідає‚ але минуло кілька місяців‚ а він не приїжджав. Невже настільки змінився?

      Прийшла осінь, вечори довгі, Альберт змордований забавами, вирішив усамітнитися. Сухі березові дрова палилися в печі, на столі дзиґар грав мелодію, за стіною осінні шуміли вітри, а він сидів перед вогнем і‚ дивлячись на полум’я‚ поринав у марення, роздумуючи про своє минуле, про невдячність і зраду приятелів.

      Коли так перелітав з однієї думки на іншу‚ згадав Мальвіну. Малювалися живо в його пам’яті приємні забави до пізньої ночі‚ а відтак прокинулися забуті почуття і бажання негайно її знову побачити.

      Вже хотів був їхати до неї, але роздумав:

      – О! Ні! Вона любить багатства, я зараз багатий і господар її почуттів. Не принижу себе‚ як колись, пошлю їй багатий презент і вона з’явиться до мене сама.

      Сказавши це‚ глянув на полум’я і гукнув:

      – Нікітрон!

      Дрова наче з пістолета вистрілили, вилетів з печі вугіль, закрутися на підлозі і став рости, щораз вище і вище піднімаючись вгору‚ поки не сформувався у людську постать і ось уже перед ним стоїть велетень мурин.

      – Слухаю наказів‚ – сказав, дивлячись на Альберта вогнистим поглядом.

      – Не хочу такої чорної і страшної постаті, – сказав Альберт. – Вертайся у біле полум’я‚ а викупавшись у ньому‚ явися до мне з білим обличчям, з лагідним поглядом і в образі молодого чоловіка.

      Мурин‚ як клуб диму‚ впав до печі‚ а за хвилю звідти вилетів вогник, з якого враз вигулькнув молодик.

      – Поки напишу листа до Мальвіни, принеси мені діамантові ковтки, бранзолетки і діадему з рубінів та діамантів.

      Дух блискавкою вилетів у вікно і ще Альберт не дописав листа, а вже всі коштовні СКАЧАТЬ