Антологія української фантастики XIX—XX ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пана. Одна Гапка – як забита; було жалко навіть на неї глянути.

      На дворі хоч і темно, але тихо. На чистому небі північ. Гості, захмелілі від міцних напоїв, веселилися. Неждано наче блискавка освітила будинок і якийсь незвичайний шум почувся за стіною. Потемніло полум’я свічок, всі затихли та позирали одне на одного. Карпо мовби спав з лиця і, як непритомний, гучно промовив:

      – Прибув мій гість, – і зразу ж заговорив до своїх друзів на іншу тему.

      Але після цього випадку настала дивна зміна в тому будинку; кожним оволодів якийсь неспокій, дехто з присутніх бачив загадкові і страшні прояви: то на дворі, то в темних кутках хати. Одному здалося, що якесь страшидло, заросле волоссям, через стіни вдивляється у вікно; другому – що на печі сидить якийсь карлик з величезною головою, чорний, як вугіль; інші бачать ніби того чорнокнижника, який учив пана штукам сатанинським і золото робити. Карпо, помітивши тривогу окремих гостей, сміявся, говорячи, що це міцна горілка творить такі диви, наказав дудареві грати і співати пісні. Серед гамору і одуру забули про все.

      Відчиняються двері: заходить чарівник Парамон. З-під густих брів огнистим оком пробіг він по гостях і, стоячи ще біля порогу, сказав:

      – Кланяюся вам, поважні гості! Нехай вашу веселу кампанію радість не покидає, а юній парі зичу згоди, любові, багатства і завжди так весело приймати і частувати сусідів і добрих друзів.

      Карпо привітав його‚ запросив, щоб сів на лаві на покутті‚ та підніс йому горілки і закуску.

      – А де ж твоя Гапуля, господиня молода? Чи вона така зайнята, чи, може, мене не пізнала? Я старий, а вона надто юна, і їй ще треба учитися, як жити на світі.

      Карпо підвів Гапку. Парамон зиркнув на її зажурене обличчя і сказав:

      – Не сумуй, поживеш, покохаєш, і буде добре.

      Яким, один із гостей, був колись із Парамоном у великій неприязні. А що був у добрім гуморі, бо не любив обминати келишка, то згадав незгоди минулих часів, і, заклавши руки за пояс, став перед Парамоном і‚ дивлячись йому в очі, сказав:

      – А! Чолом! Щойно кішка хвіст свій лизала. А вона ж тебе в гості чекала.

      Всі поглянули на Якима. Нікому не сподобалося, що він, захмелівши від горілки, насмілився жартувати з Парамоном. Боялися, щоб не вийшло з цього якого нещастя, адже всі і раніше вірили в силу Парамонових чарів; вірили, що він не тільки може наслати на людей різні хвороби і сказ, але, коли схоче, то і ціле весілля оберне на вовків.

      Парамон глянув на нього із в’їдливою усмішкою:

      – А ти, – сказав глумливо, – іноді так спритно підкрадаєшся до панської чи сусідської спіжарні чи туди, де білять полотна, що тебе не тільки вартівник не почує, але і собака такого гостя не занюхає.

      – Га! Я добре пам’ятаю, як звинуватили мене в крадежі полотна, – одізвався Яким, – ти ворожив на решеті, називаючи імена усіх наших селян. Решето повернулося на моєму імені СКАЧАТЬ