Лист незнайомої (збірник). Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

      Нарешті, ще за кілька днів, одна з сестер помічає під час обіду, що гувернантка подає Отто знак очима. Він у відповідь киває головою. Дівчинка тремтить від хвилювання. Попід столом вона легенько торкається руки старшої сестри. Коли та повертається до неї, молодша кидає їй палаючий погляд. Та відразу ж про все здогадується і починає й сама хвилюватись.

      Тільки-но вони підводяться по обіді з-за столу, як гувернантка звертається до дівчаток:

      – Ідіть до своєї кімнати й візьміться до чогось. У мене дуже болить голова, і я хочу півгодини відпочити.

      Діти опускають очі і обережно торкаються одна одної руками, немов для того, щоб нічого не пропустити повз увагу. І тільки-но гувернантка зникає за дверима, менша сестра кидає старшій:

      – Ось побачиш, зараз Отто піде до її кімнати.

      – Звичайно! Через те вона нас і відіслала!

      – Треба послухати під дверима!

      – А як хтось надійде?

      – Хто ж може надійти?

      – Мама.

      Дівчинка лякається.

      – Ну, тоді…

      – Знаєш що? Я слухатиму під дверима, а ти залишишся в коридорі й подаси мені знак, якщо хтось надійде. Тоді нас не впіймають.

      Менша насуплюється:

      – Але ж ти мені тоді нічого не розкажеш!

      – Все розкажу!

      – Справді? Але ж усе-все!

      – Розкажу, слово честі! А ти кашлянеш, якщо почуєш, що хтось іде.

      Вони чекають у коридорі, тремтячі, схвильовані. В жилах у них бурхає кров. Що ж то буде? Вони злякано туляться одна до одної.

      Хтось іде. Дівчатка розбігаються по темних закамарках. Справді, це Отто. Він береться за клямку, двері зачиняються. Старша стрілою кидається за ним, притуляється до дверей і слухає, затамувавши віддих. Менша заздрісно позирає на неї. Вона аж палає з цікавості і зривається з домовленого місця. Вона теж підкрадається до дверей, але сестра сердито відштовхує її. Менша вертається назад і знов чекає – дві, три хвилини, що здаються їй вічністю. Нетерплячка не дає їй устояти, вона підскакує, немов під нею горить підлога. Вона мало не плаче від хвилювання і злості, що сестра чує все, а вона – нічого. Раптом десь там, у третій кімнаті, грюкають двері. Вона кашляє. І обидві прожогом кидаються до своєї кімнати. Там вони якусь хвилину стоять захекані, серця в них колотяться.

      Тоді менша напосідає на старшу:

      – Ну ж бо, розповідай!

      Старша стоїть мовчки, заглибившись у себе, – міркує… Нарешті вона каже задумливо, звертаючись ніби не до сестри, а до себе самої:

      – Я не розумію!

      – Чого?

      – Щось таке дивне…

      – Що?… що?… – задихаючись, питається молодша.

      Старша намагається зібратися з думками. Менша міцно притуляється до неї, щоб не пропустити жодного слова.

      – Це було так дивно… Зовсім не так, як я гадала. Мені здається, що він, коли зайшов до кімнати, хотів СКАЧАТЬ