Жовтий князь. Василь Барка

Чтение книги онлайн.

      Склавши висновок, Мирон Данилович одвів погляд від промовця. Говори! Твоя справа на місяці показана.

      Кінь натужно здобува бадилину; всією шиєю тягнеться, протуляючи губи між дошками, але і ця спроба марна. Вимучений і зголоднілий, стріпував гривою від злих мушок, що лізли в очі.

      «…Прокисли повіки в коня, бач, мошкара роїться, знає, куди лізти: на слабі очі; біда тварині, бо такі господарі – заморили в роботі, а щоб кинути сіна, того нема; забатожено і нас на гибель, – ну, діждались!»

      Отроходін скінчив. Несподівано виштовхнувсь наперед, з-поміж сусідів, що тісно стояли, хліборобик, сухенький і якийсь обгострений рисами лиця і одежі: ніби пташкуватий весь; також і злеглі пучечки волосся були схожі на пір’я, в нерівних стрішках.

      – Можна спитать? – звернувся він до хмурного Отроходіна.

      Дядько стривожений, з хрипиком в голосі, теж – подібним до пташиного скрику. Не діждавшись відповіді, вискрипнув з обуренням:

      – Хто ж діти візьме?

      – Чиї, які діти? – осаджує дядька Отроходін, напружуючи губи в суворості.

      – Дитинячі діти! – з відчаєм закричав дядько. – Мої діти, їх семеро, а їсти нічого. Хто годуватиме, коли в хаті ні скоринки, а ми з жінкою вмремо, – хто?

      Отроходін мовчить, аж міниться. Тоді серед дядьків піднявся гомін:

      – Спитав правильно! Куди діти підуть? Аякже! Ви скажіть – куди? Хліба нема: вже забрано.

      Отроходін скипів, скипів неймовірно:

      – До порядку! Арештувати, хто порушить тишину! Замовкло. Враз. В коротку мить зникли голоси: як огники свічок, що гасить, прохопившись, вихор. Зчинився рух – дядьки посунули до дверей.

      3

      Тин, як розділковий ряд, до якого припав від сільради трикутник шпоришів, а напроти – здичавілий сад, його скажені нетрі.

      Микола ставив крейдою знаки на кілках, що забіліли, обгорнуті в рисунок, мов ритуальні стояки древності.

      Андрій, оглянувши символи, сів і вчинив перегляд кишенькового добра в складі: лінзи, що збирає світло в огненну крапку, орластого ґудзика, перламутринки з райдужним свіченням і красновисика в образі оленя.

      Погляд хлопця відхилений до сусіднього дворища: там – дія з участю трьох. Найменший, намірившися злізти на повітку, попросив помочі в середульшого. Той зчепив пальці, як підпору – ставити ногу. Спинається найменший, руками шарудить по кривій стіні… раптом послизнувся набік і впав. Піднявся, перейшов до краю стіни, де з попередньою поміччю повторив спробу, тримаючися за ріг повітки. Виліз би він, але підійшов найстарший і потягнув за сорочку – знов падає хлопець. Хоч не так погано, як перший раз, бо середульший, звільнивши ліву руку, теж потягнув його за сорочку – в протилежний бік – і зрівноважив. Відходять утрьох від повітки і знаходять велику коробку. Найстарший кинув її об землю, аж заторохтіла; пішов далі в супроводі середульшого. Тоді найменший приставив її до стіни; злізши, як на СКАЧАТЬ