Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

      – Догралася?! Дострибалася?! – гнівно вигукнув він.

      У відповідь рука трохи ворухнулася, зі стиснутого кулачка вистрелив вказівний пальчик, сонно похитався у повітрі – мовляв, тихо, я мушу додивитися сон – і рука міцніше притисла до голови пухову мереживну подушку.

      Поглянувши на Аристарха, чи не побачить зайвого, генерал потягнув за ковдру, відкриваючи на загальний огляд ніжне дівоче плече.

      З-під подушки визирнуло незадоволене і сонне око чистого блакитного кольору.

      – Ось! – генерал знову потрусив над оком жмутком газет. – Я так і знав: догралася.

      Усівшись на край ліжка, з якого, мов порох, посипалися журнальчики і брошурки, прочитав рядки зі шпальти:

      – «…психічно неврівноважений злодій на прізвисько Шнур сьогодні вночі здійснив нахабну втечу по дорозі до місця ув’язнення. Як передбачають експерти, цей звір у людській подобі одержимий жагою кривавої помсти, котру під час суду привселюдно пообіцяв здійснити над донькою нашого славетного… – на цьому місці генерал задоволено гмикнув і повів далі: – …славетного обер-поліцмейстера санкт-петербургської поліції, його високості генерала М. І. Гурчика»!

      Славетний генерал відкинув подушку і суворо зиркнув на улюблене чадо:

      – Що тепер робити?! Догралася в слідчого!!! Я так і знав!

      – Котра година? – почулося з-під знову натягнутої на голову подушки.

      Аристарх поважно кивнув Лизаветі: зараз точно знадобиться пляшина з нашатирем.

      Так і сталося.

      Генерал схопився за серце і заковтав повітря.

      – Що? Що?! Яка година?!

      Схопився і закружляв довкола ліжка, немов чукотський шаман, кульгаючи на праву (колись поранену в бою) ногу.

      – Тут смертю погрожують – а їй кохфій подавай!

      Він знову затрусив газетами над милою білявою голівкою, що нарешті визирнула зі свого сховища і жалісно спостерігала за зворушливими рухами татуся.

      – Казав же, попереджав: не лізь не в свої справи! Ач бач: у нишпорки їй закортіло! Подвигів!

      Його погляд упав на стоси журналів і книжок, розсипаних довкола ліжка.

      Спересердя генерал розворушив їх ногами так, ніби бродив в осінньому лісі.

      – Що читаємо?! Хіба це дівоче читання?! Що тепер з тобою робити?!

      Набігавшись і досхочу потоптавши небезпечну для дівочого виховання пресу, Матвій Іванович картинно зупинився посеред кімнати, по-наполеонівськи заклав праву руку за вилогу оксамитового турецького халата.

      Аристарх зітхнув із полегшенням: добра ознака, нападу не буде.

      Генерал викинув у повітря ліву руку і театрально виголосив:

      – До села! До тітоньки! У глушину! Глобино!!!

      – Чому не до Саратова? – визирнуло нарешті з-під мережива нахабне сонне личко.

      Але генерал Гурчик уже повністю тримав себе в руках.

      – Потяг СКАЧАТЬ