Адвокат із Личаківської. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кримінальної поліції, високий сухий поляк, чимось схожий на цвіркуна, належав до людей, котрих важко уявити без окулярів.

      Побачивши його, Клим подумав: цей пан Ольшанський у них спить, не інакше. Без окулярів видовжене лице, оздоблене жорсткою щіточкою вусів під гострим носом, робило грізного чиновника беззахисним. Так, немов слідчий стояв повністю голий у натовпі й усі довкола чхати хотіли на його поліцейську посаду.

      Перенісся було таким тонким, що перетинка окулярів утримувалася на ньому дуже погано, постійно ковзала, й Ольшанський регулярно поправляв їх указівним пальцем. Коли дужка посувалася донизу, слідчому доводилося дивитися на світ поверх окулярів, від чого погляд його ставав підозрілим.

      Принаймні так здавалося Кошовому всякий раз.

      І він напружувався: раптом із язика мимоволі злетіло щось, здатне зашкодити.

      – Отже, кажете, добре знали пана адвоката Сойку?

      – У нього була практика в Києві. Він старший… був старшим за мене. Не на багато, на п’ять років, але все одно досвіду більше. Та й ім’я вже мав, у потрібних колах його знали. Я тоді саме закінчив університет, Євген Павлович узяв мене в помічники.

      – Євген Павлович, – повторив слідчий. – У нас не говорять по батькові, коли згадують людину, – пояснив слідчий. – Русини хіба час від часу так звертаються. Чи москвофіли.

      – Хто?

      – Маємо таку громаду. Ще запізнаєтесь… або ні. Та загалом по батькові тут не поширена практика. Пояснюю, бо як надумаєте конспіруватися, майте собі на увазі.

      – Для чого мені конспіруватися? – знизав плечима Кошовий. – Я вже вийшов із того віку, коли граються у шпигунів.

      – А книжки подібні читаєте, – пан Ольшанський кивнув на Климів саквояж, котрий стояв на широкій лавці в кутку, розкритий та випотрошений. – Про шпигунів, між іншим, доречно згадали. Тут, у Львові, такі розмови давно вже, на жаль, не порожні.

      – Ви вважаєте мене шпигуном? Російським?

      – Аби так було, пане Кошовий, вами б займалася контррозвідка. Просто мусите знати: всякий, хто перетинає Збруч, може, – слідчий підніс довгого худого пальця з манікюром, – повторюю, може бути російським шпигуном. Зараз міжнародне становище… Та ви, мабуть, знаєте, читаєте пресу. До того ж саме з Російської імперії останнім часом сюди, до нас, перебираються різні підривні елементи.

      – Чому ви заговорили зі мною про це?

      – Бо вас, перепрошую, застали на квартирі пана Геника Сойки.

      – Чекайте. – Кошовий подався трохи вперед. – Мене ніхто ніде не застав. Навпаки, це я застав пана Сойку, свого товариша, мертвим у зачиненому приміщенні. Тому є аж двоє свідків, із домовласником – троє. Замість розпитати на місці, як належить, або взяти пояснення в поліцейському відділку, мене зачиняють у камеру. Ніби справді підозрюють у вбивстві.

      Слідчий глянув на Клима поверх окулярів.

      Тоді звичним жестом примостив їх на носі, відкинувся на високу спинку стільця.

      Помовчавши, підвівся, оминув стіл і став СКАЧАТЬ