Льодовик. Олександр Вільчинський

Чтение книги онлайн.

      – Семисраченко, – за звичкою одразу перекладаю.

      – Так виглядає, – знову радісно погоджується Петруня.

      Здається, це у нього справді щось дуже лічноє до тих «жопенків», але я не допитуюсь. Тепер ми живемо без президента, тобто його обов’язки, як і керівництво Технічною комісією, виконують по черзі голова Верховної Ради і прем’єр-міністр: три місяці він – три місяці вона. Якщо минула осінь (умовно осінь, звичайно, бо ж із середини вересня у Києві вже лежав сніг) була за прем’єршею, то зима – за спікером, а тепер от свої три місяці знову добуває прем’єрша. Доки так буде – невідомо, але поки що це всіх влаштовує.

      Технократи дуже швидко реформували виконавчу, законодавчу, а головне – судову владу, повели країну без вихилясів курсом на Європу. Нарешті і суд оголосив вирок – довічне ув’язнення, хоч декому і посмертно, за всі ці замовні вбивства кінця 1990-х – початку 2000-х: екс-глави Національного банку Вадима Гетьмана, лідера опозиції 1990-х В’ячеслава Чорновола, журналіста Георгія Ґонгадзе та інших… Виявилося, що замовниками та організаторами були одні й ті ж особи. Дехто, правда, не дожив, але окремі таки дотягнули до неба у клітинку.

      Без суду ніякого очищення не відбулося б. Та й Семижопенки, хоч і з інших причин, а все одно так злякалися праведного народного гніву, що з того часу в бігах. І досі їх начебто ловлять, а може, й не ловлять уже. Хоча у новинах все ще проскакує, мовляв, когось із них бачили то на північному сафарі на Пуху-пуху, то в Ізраїлі, що тепер, як і весь Близький Схід, кайфує у помірному кліматі, то на обледенілому сочинському пляжі…

      – А може, то просто Хрестовий льодовиковий похід! – часом коментує ці новини Петруня. – Ера милосердя!

      – То Хрестовий похід чи Ера милосердя? – інколи, як маю настрій, перепитую я.

      – А воно ж, як тобі сказати… Кара Божа завжди милосердна! – впадає у крайнощі атеїст Петруня, особливо коли снігу намітає вище паркана, урівень з Гляціалом, і ми копаємо у ньому тунелі, щоб добратися і до гаража, і до теплиці, і до довбаних льодяних наростів.

      Бо коли вже зовсім замітає, із самого ранку мете і не перестає, січе в очі й забиває рот, то в завірюху Петруню чомусь більше тягне до реплік про Семожопенкові мільярди. Мабуть, це його якось більше зігріває.

      – Ти б хотів, звичайно, на Мадагаскар, бо там кава на деревах росте! – начеб вгадує мої думки звідкись з-під снігу Петруня.

      – Якби я мав хоча б сто тисяч, хоча б п’ятдесят! Повір, мені і тут було б добре! – і собі перекрикую завивання вітру.

      Втім, наші молоді технократи з Технічної комісії також поки що далі розмов не пішли, хоч їм там у теплих кабінетах куди затишніше, ніж нам з Мамонтом біля довбаного Гляціала.

      Технічна комісія тепер прагне хоча б щось повернути із стирених Семижопенками та компанією мільярдів, як колись на хвилі Помаранчевої революції повернули «Криворіжсталь». Однак тепер та СКАЧАТЬ