Діти капітана Ґранта. Жуль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніби винюхували кам’янистий шлях. Трава тут усе ще була густою, але скрізь можна було помітити червонасті уламки застиглої лави, укриті жовтими кристалами, – давалася взнаки близькість вулкана Антуко. У таких місцевостях часті підземні поштовхи постійно змінюють їхній вигляд: лавини засипають стежки, а все, що могло бути дороговказом, просто безслідно зникає. Отож провідник завагався: зупинившись, він почав озиратися, намагаючись знайти стежку серед кам’яного кришива.

      Лорд Гленарван не відставав від провідника ні на крок. Він не поспішав із запитаннями, вважаючи, що у досвідчених провідників, як і в мулів, є особливий інстинкт, і в таку скрутну хвилину краще покластися на нього. Так загін проблукав іще близько години, марно намагаючись відшукати дорогу, і нарешті змушений був зупинитися – шлях заступала прямовисна скеля. Провідник зліз із мула, схрестив на грудях руки і мовчки стояв, роздумуючи.

      – Ви загубили прохід? – спитав його Гленарван.

      Провідник заперечливо похитав головою.

      – Ні, сер. Ми на ньому стоїмо. Бачите – ось попіл від вогнища, яке розкладали індіанці-пастухи, а ось – сліди копит коней і овець.

      – Тобто вони йшли саме цим шляхом?

      – Так. Але тепер це неможливо: землетрус перепинив дорогу.

      – Для мулів, та не для людей, – озвався майор.

      – Вирішуйте самі, – знизав плечима провідник, – хоча ще не пізно повернутися й піти через інший перевал.

      – Скільки на це знадобиться часу?

      – Днів зо три, не менше.

      Лорд Гленарван замислився. Було цілком очевидно, що мули тут не пройдуть.

      – Ну як, друзі, підемо вперед чи повернемо? – запитав він супутників.

      – А що, власне, сталося? – вигукнув, посміхаючись, Паганель. – Адже залишилося зовсім небагато – тільки здолати гірське пасмо, протилежний схил якого значно легший для спуску, ніж той, на якому ми зараз стоїмо. На східному схилі ми знайдемо і провідників, і коней. Отже, вперед!

      – А ви не підете з нами? – спитав провідника– англійця лорд.

      – Я лише простий погонич мулів, – відповів той, – і не можу кинути своїх тварин.

      – Обійдемося й без провідника, – мовив Паганель. – По той бік скелі ми знову опинимося на стежці, і я не згірше за місцевого жителя приведу вас простісінько до східного підніжжя Кордильєр.

      Потому Гленарван заплатив провідникові й відпустив його разом із пеонами та мулами. Зброю, інструменти та харчі семеро мандрівників розділили – кожен отримав свою частку поклажі. Вирішили рушати в дорогу негайно і, якщо буде треба, продовжити сходження навіть потемки. На лівому схилі розпадини петляла ледь помітна стежка, і після напруженого й небезпечного двогодинного підйому та спуску загін знов потрапив у прохід Антуко. Проте стежки між скелями знайти так і не вдалося: останній землетрус перетворив усе довкола на хаотичні купи скельних уламків.

      Усю СКАЧАТЬ