Тартарен Тарасконський. Альфонс Доде

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вмить застигають, скуті розгубленістю й жахом, а потім починається шарварок. Тартарен бере рушницю напоготів, Костекальд біжить до дверей і замикає їх.

      Усі обступають стрільця по кашкетах, напосідають на нього, один поперед одного сиплють запитаннями і врешті довідуються, що в Тарасконі на кілька днів спинився, повертаючись з Бокерського ярмарку, звіринець Мітен. Оце щойно він розташувався на Замковому майдані – з усіма своїми удавами, тюленями, крокодилами й чудовим атлаським левом…

      Атласький лев у Тарасконі! Чи таке бачено, чи таке чувано?! О, яка пиха засвітилася в очах усіх стрільців по кашкетах, як засяяли їхні мужні обличчя, як міцно потиснули вони один одному руки! Від хвилювання їм усім відібрало мову…

      Навіть Тартаренові. Він стояв біля прилавка, блідий і збуджений, з рушницею в руках, в голові у нього роїлися думки. Атласький лев тут, близенько, за два кроки від крамниці Костекальда! Лев! Цар над звірами, найхоробріший з усіх, з усіх найлютіший… Вполювати лева – ось найзаповітніша Тартаренова мрія! Лев… прем’єр у тій фантастичній трупі, яка розігрувала такі чудові спектаклі в його уяві!..

      Лев!.. Боже милий!..

      Та ще й атласький! Це вже було понад усе, що Тартарен міг витримати!..

      Кров шибнула йому в голову.

      Очі його спалахнули вогнем. Він рвучко скинув на плече рушницю й вигукнув, звертаючись до бравого командира, чи то пак відставного начальника полкової швальні Бравіда:

      – Ходімо, командире!

      – Та… та… Е… е… А моя рушниця!.. Ви ж узяли мою рушницю! – боязко обізвався обачливий Костекальд.

      Але Тартарен уже вийшов на вулицю. За ним урочисто крокували всі стрільці по кашкетах.

      У звіринці, коли вони туди ввійшли, було вже повно люду. Тарасконці – героїчне плем’я – так скучили, так знудьгувалися за незвичайними видовищами, що взяли звіринець Мітен приступом. Тілиста пані Мітен була щиро цим утішена.

      У кабільському вбранні, з голими по лікті руками, з залізними браслетами на ногах, ця статечна дама зустрічала тарасконців дуже чемно й шанобливо. В одній руці вона тримала батіг, у другій – живе, але вже обскубане курча. А ще вона мала «подвійні м’язи», і це викликало у тарасконців не менший захват, ніж її плеканці.

      Аж ось до звіринця вступив Тартарен із своєю рушницею, і всі здригнулися. Воно й не дивно: коли наші героїчні тарасконці, які досі спокійнісінько стояли або походжали беззбройні біля кліток, не думаючи ні про яку небезпеку, коли вони побачили свого великого Тартарена із смертоносною зброєю в руках, їх охопив страх. Значить, є чого боятися, якщо навіть він, герой… Тарасконці враз сахнулися від кліток. Перелякані діти здійняли крик, жінки поглядали на двері. Аптекар Безюке чкурнув із звіринця, сказавши, що йде по свою рушницю…

      Та за якусь хвилину сміливці, дивлячись на Тартарена, збадьорилися. Базстрашний тарасконець, високо підвівши голову, повагом обійшов увесь звіринець, СКАЧАТЬ