не без сприяння дорослих, – почала поширюватися по всій школі та, подібно до іскри, кинутої в сіно, негайно розпалила наші безрозсудні голови. Ми прийняли кинутий нам виклик; ті, хто був сміливіший, надали дружню відсіч і вступили в легку перестрілку з супротивником, допікаючи його своїми витівками. Це відразу ж збило його з пантелику, і, замість того, щоб спокійно, рішуче відбити наші наскоки розумною та уїдливою насмішкою, він поспішив кинути на нас свої головні сили й відкрив по нас вогонь зі своєї найважчої гармати, в сліпій люті караючи за кожну дрібну витівку, навіть за кожен ненавмисний проступок, і необачно завдаючи винним найсуворішої та найстрахітливішої кари, яка тільки була в його владі та зазвичай застосовувалася лише в рідкісних випадках. Тим самим його дії втратили в наших очах будь-яку законну силу, позаяк ми були дуже дійшлими в оцінці співвідношення між тяжкістю проступку та мірою покарання. Тепер ми вже аніскільки не боялися накликати на себе його гнів, а під кінець це стало для нас навіть справою честі, своєрідним мучеництвом. Ми не соромилися голосно розмовляти в його присутності, на уроці стояв страшенний гамір, у всіх інших класах, де він викладав, його зустрічали тим же, так що нещасний почувався зовсім зацькованим. Тоді він зробив іще один промах: замість того щоб терпляче почекати, поки загальне збудження вляжеться само собою, він почав виганяти з класу всіх, хто виявляв хоча б найменший непослух. Варто було тільки поставити йому найневинніше запитання або впустити що-небудь на підлогу, – однаково, навмисне чи ненавмисно, – як він негайно ж виставляв винного за двері. Ми швидко зметикували, що нам тепер треба робити, і відтоді він, як правило, давав свій урок двом-трьом ґречним, а всі інші натовпом стояли під дверима і жартували з нього. Якби в цю справу втрутилося вище начальство або якби він сам виявив енергію та рішучість і, незважаючи на заборону бити учнів, хоч один-єдиний раз узяв би декого з нас за чуприну та дав би доброго прочухана, то цього напевно виявилося б достатньо, щоб відновити порядок і спокій. Але в нього не вистачило мужності зважитися на цей крок; не такий він був чоловік; до того ж начальники, яким він був безпосередньо підпорядкований, у тому числі попечитель школи, недолюблювали його і тривалий час удавали, що нічого не помічають. У себе вдома учні з гордістю розповідали про свої славні подвиги й усіляко чорнили бідолаху, зображуючи його якимось бездушним опудалом. Слухаючи їхні розповіді, поважні бюргери із задоволенням згадували свої шкільні роки, коли вони самі були такими ж паливодами; виховані на поглядах і поняттях доброго старого часу, вони дивилися на школу як на певне тихе пристановище, де їх достойне чадо, не обтяжуючи себе зайвими турботами, може спокійно чекати, поки привілеї батьків принесуть йому якесь тепленьке місце в стародавній цеховій ієрархії рідного міста; добродушно посміюючись, вони давали зрозуміти, що аж ніяк не засуджують поведінки своїх синків, а інші навіть заохочували їх. Історія з учителем давно вже наробила
СКАЧАТЬ
