Зелений Генріх. Готфрид Келлер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ незабаром швидкоплинне породження моєї фантазії стало розпливатися й непомітно для мене злилося з дією самої п’єси. Сцену в темниці, коли Ґретхен лежить на соломі й говорить як у маренні, актриса грала з такою досконалістю, що мене від страху кидало в тремтіння, і все-таки, весь палаючи від хвилювання, я жадібно насолоджувався прекрасними рисами цієї вкрай нещасної жінки; адже я думав, що вона і справді нещасна, і був вражений і в той же час глибоко задоволений цією сценою, сильніше якої я досі нічого не бачив і не чув.

      Завіса опустилась, і за лаштунками почалася метушлива, безладна біганина, а я нишпорив у всіх під ногами в пошуках аркушів паперу, які я ще раніше помітив у руках директора трупи і в акторів; нарешті я знайшов їх у куточку за однією з бутафорських стін. Мені не терпілося заглянути в ці списані аркуші, що таїли в собі таку величезну силу впливу, і незабаром я весь поринув у читання ролей. Але хоча я вже збагнув і відчув зовнішню, тілесну оболонку трагедії в особі її героїв, написані на папері слова, ця мова знаків, якою великий поет висловлював свою зрілу, мужньо-сувору думку, були абсолютно недоступні нерозвиненому розуму дитини; самовпевнений юнак, який дерзнув проникнути у вищі сфери, змирився, знову побачивши себе перед замкненими дверима, і незабаром я міцно заснув над моїми вченими заняттями.

      Коли я прокинувся, в театрі було тихо й безлюдно, вогні були погашено, і місяць-повня лив своє світло через куліси на сцену, де панував химерний безлад. Я не міг збагнути, що зі мною і де я перебуваю, а проте, коли я усвідомив своє становище, мене охопив страх, і я почав шукати вихід, але двері, через які я увійшов, виявилися замкненими. Тоді я примирився зі своєю долею й вирішив іще раз оглянути приміщення та всі дивовижі, що були в ньому. Я торкав усю цю паперову пишність, яка шаруділа під руками, і, помітивши коротенький плащ та шпагу Мефістофеля, що лежали на стільці, надів їх поверх моєї мавпячої шкури. Вбравшись таким чином, я почав ходити туди й сюди в яскравому світлі місяця, час від часу оголюючи шпагу та роблячи випади. Потім я виявив блоки, на яких було закріплено завісу, і мені вдалося підняти її. Переді мною відкрилася темна, чорна зала для глядачів, що дивилася на мене, як око сліпого; я спустився в оркестр, де безладно лежали інструменти; тільки скрипки були дбайливо укладені в свої футляри. На литаврах лежали витончені точені палички; я взяв їх у руки і нерішуче вдарив по туго натягнутій шкірі, яка видала приглушений рокітливий звук. Тоді я осмілів і вдарив сильніше, потім іще сильніше, так що врешті-решт вибухнула ціла буря звуків, які розігнали нічну безмовність порожньої зали. З моєї примхи гуркіт то наростав, то завмирав, а моторошні, повні очікування паузи, коли він стихав зовсім, подобалися мені ще більше. Я тарабанив доти, поки сам не злякався; тоді я кинув палички, виліз із оркестру і, не наважуючись підвести голову, пробіг по лавках, які стояли в партері, й забився в найдальший куток. У порожній залі було холодно і страшно, й мені захотілося додому. У цьому кінці СКАЧАТЬ