100 ключових подій української історії. Д. В. Журавльов

Чтение книги онлайн.

      Проти унії виступили: князь Василь-Костянтин Острозький; львівський єпископ Гедеон Балабан (1530–1607; конфліктував з місцевим братством, спочатку прихильник, з 1895 р. супротивник унії); Кирило Лукаріс (1572–1638; грек, викладав в Острозі, з 1602 до 1638 р. багато разів був патріархом олександрійським і константинопольським, убитий за наказом султана Мурада IV); Никифор Кантакузін (1540-ті – 1599; викладач Острозької академії, екзарх патріарха константинопольського Єремії та патріарха олександрійського Мелетія, активний політик і церковний діяч, супротивник унії, по суті головував на Брестському православному соборі, звинувачений великим коронним гетьманом Я. Замойським у шпигунстві на користь Османської імперії та підбиванні русинів до бунту, з’явився в березні 1597 р. на сейм, де не був засуджений, проте помер в ув’язненні близько 1599 р., канонізований Білоруською православною церквою).

      Церковний розкол (схизма) 1054 р. ніколи не припиняв турбувати справжніх християн з обох боків. Проте ні близькість віровчення, ні спільні політичні інтереси не змогли підштовхнути Церкви Сходу і Заходу до реального об’єднання. Найближче до цього католики і православні підійшли 1439 р. на соборі у Флоренції, проте рішення собору не було визнане більшістю православних Сходу. Так само безуспішними були спроби локальних уній, зокрема галицько-волинського князя Данила з Римом 1253 р. Не дивно, що за доби Контрреформації, посилення позицій католицизму і кризи в українському православ’ї частина українського духівництва замислилася про силу, котра б змогла дисциплінувати пастирів і вірян (котрі, особливо братства, активно втручалися в церковні справи, спираючись на підтримку східних патріархів, як було у випадку Львівського братства в тривалому конфлікті з єпископом Гедеоном Балабаном). Вищий православний клір мріяв також про підвищення статусу православ’я в Речі Посполитій, рівні права з католицькими священнослужителями тощо. Парадокс Брестської унії полягав у тому, що на початку об’єднавчого процесу майже всі видатні українські церковні та світські діячі (такі як князь В.-К. Острозький, який у листах до П. Скарги виявляв прагнення до єднання церков) виступали за необхідність поєднання з Римом, і лише потім позиція частини різко змінилася.

      1590 р. ініціативна група з 5 православних єпископів почала таємні переговори з королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. 1595 р. єпископи луцький Кирило Терлецький і володимирський Іпатій Потій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, подавши папі 33 статті унії, скомпоновані на підставі умов Флорентійської унії (визнання православними католицьких догматів і влади папи за умови збереження усіх елементів православного культу, мови богослужіння і навіть невизнання григоріанського календаря як занадто дражливого для православних питання). 23 грудня 1595 р. у Римі папа підписав унію (на честь чого було видано апостольську конституцію Magnus Dominus і вибито спеціальну медаль), СКАЧАТЬ