100 ключових подій української історії. Д. В. Журавльов

Чтение книги онлайн.

      Битва на Синіх Водах

      Ймовірно, вересень – грудень 1362 р. (менш вірогідно – 1363 р.). Можливе місце – район великого городища поблизу села Торговиця на берегах річки Синюха, Новоархангельський район Кіровоградської області.

      Литовсько-руським військом командував великий князь литовський Ольгерд (Альгірдас) Гедимінович (1296–1377; княжив з 1345 р., один із найвидатніших правителів Литви, перетворив її на величезну державу за рахунок приєднання земель сучасної України, частково Росії). Окремими полками командували його племінники, сини Коріата Гедиміновича – Олександр (?–1380), Костянтин (?–1389), Юрій (?–1387) і Федір (?–1414).

      Татарським військом командували троє «цариків» (можливо, принців-Чингізидів) – Хачибей (Хаджі-бей, Качибей), Котлобуга і Бекер, а також воєначальник («солтан») Димейтер (Димитр). Через те що подія припадає на час погано висвітленої у джерелах «великої замятні» в Золотій Орді, є чимало припущень про те, ким могли бути вищезгадані ординські правителі. Зокрема, це могли бути хани трьох причорноморських орд, татарські правителі з Криму, намісники котрогось із золотоординських ханів. Через його ім’я Димейтера часто вважають християнином, іноді ототожнюючи з правителем християнського князівства Феодоро в Криму; можливо, справжнім іменем султана було Темір. Про Бекера взагалі часто забувають – він згаданий лише в одному джерелі.

      Після вбивства 1359 р. непопулярного хана Бердибека в Золотій Орді – найпотужнішій державі регіону – почалася так звана «велика замятня», більш ніж 20-річна боротьба за владу. Паралельно ішов процес посилення Великого князівства Литовського, котрим керував голова роду Гедиміновичів Ольгерд. Імовірно, похід Ольгерда в степи був пов’язаний із боротьбою за престол в Орді, в іншому випадку навряд чи литовсько-руське військо наважилося б на таку далеку степову експедицію. Чисельність литовського війська підрахувати складно, вона могла сягати кількох тисяч воїнів-професіоналів. Татарське військо, можливо, не надто переважало литовсько-руське за чисельністю.

      Можливо, фланги литовсько-руського війська спиралися на якісь природні перепони, що не дало змоги татарам здійснити обхідний маневр. Татари намагалися обстрілом із луків розладнати бойові порядки литовського війська, але зробити це їм не вдалося, натомість арбалетники Коріатовичів завдали кочівникам значних втрат. Долю битви вирішив фронтальний удар литовсько-руської кінноти, що прорвала татарський центр і змусила кочівників тікати.

      У битві та під час втечі загинуло чимало татарської знаті (мурз та уланів), доля «цариків» та Димейтера спірна (за М. Стрийковським, вони теж загинули). Литовці взяли великі трофеї у трьох татарських таборах. Втрати переможців невідомі. Результатом битви стало приєднання до Великого князівства Литовського Поділля, закріплення влади над Київським СКАЧАТЬ