Святополк ІІ Ізяславович. Сергей Грабарь

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мені її захотілося, так по-чоловічому захотілося цієї невисокої, худорлявої, з розкішним, вогненним волоссям і виразними, карими очима жінки.

      Патриціанка залишилася на острові і прийшла до мого помешкання у супроводі охорони наступного дня, і наступного, і кілька днів поспіль. І мене, як того вимагали правила, щоразу виводили у кайданках до неї. А поруч весь час крутився, наче вуж, отой миршавий хозарський служитель. Він постійно про щось теревенив, називаючи нечувану до того ціну. Жінка дивилася і йшла, не кажучи ні слова. Зрештою, одного дня Феофано – таке ім’я носила патриціанка – звернулася до мене грецькою.

      – Ти князь руський?

      – Так, – відповів я.

      – Як тебе звати?

      – Олег, син Святослава, Великого князя Київського.

      – Ти дуже гарний, – жінка зашарілася. Легкий рум’янець покрив її щічки. – Чому ж у невільниках?

      – Тому, можливо, що теперішній князь боїться мене, а може, ще є інші причини, мені невідомі, – я перевів подих і запитав: – А хто ти, красуне?

      – Вважаєш, красуня? – вона ще більше зашарілася.

      – А хіба ні? – я голосно засміявся і раптом цілком серйозно: – Ти знаєш, це я вперше за останні два роки так вільно почуваюся. То як величати тебе?

      – Феофано Музалон.

      – Ім’я у тебе не з цих місць. І говір не грецький.

      – Я народилася в Зіхії. Мій покійний тато був архонтом Зіхії. Там він зустрів маму. Вона – зіхійка. І в них з’явилася я.

      – Я чув про зіхійців. Це там, де живуть алани?

      – Приблизно, тільки алани наші вороги. Вони живуть за горами, а зіхійці на узбережжі.

      – То твої охоронці звідти?

      – Так.

      – Тож я ніяк не міг зрозуміти їхніх слів.

      – Княже, багато мов знаєш?

      – П’ять-шість – вільно, і так, побіжно, теж трохи.

      – Який ти!.. – у захваті, згодом, трохи помовчавши: – Як тебе звільнити?

      – Викупи! Тільки, думаю, ціна за мене дуже висока. Тут вже не раз прицінювалися. – Я замовк, пригадуючи, як за два роки на мене було кілька десятків покупців. Але хозарські лихварі тримали таку ціну, що гідного багатія знайти було годі. Тим більше, цікавилися зазвичай жінки.

      – Нічого, я щось придумаю, – Феофано полишила по собі довгий, пристрасний погляд карих очей.

      Її не було кілька тижнів. І мене чимдалі починав охоплювати смуток. Я бачив багато красивих жінок. Але, по-перше, врода цієї жінки була особлива. А по-друге, і це, мабуть, головне, щось до нас прийшло незриме. Це, як промінь сонця впав на тебе – начебто нічого і не відбулося, а ти весь світишся.

      Одного теплого квітневого ранку з’явилася сяюча Феофано. Ще здалеку побачивши мене, вона привітно помахала рукою.

      – Я була в імператора. Він хоче тебе бачити. А це твоє звільнення, – і вона дістала із безміру складок спідниці згорнутий пергамен.

СКАЧАТЬ