Через перевал. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не ділім літературу за письменницькими поколіннями, за реґіонами, за світоглядом авторів та ідеологією, берімо до уваги лише її естетичну вартість. Бо якщо я не поділяю, наприклад, політичних поглядів Леоніда Первомайського, то це не означає, що я маю відкидати «Дикий мед», його знаменитий роман…»

      «Не згоден з вами, – таки зупинив Анатолія Северин. – Я зовсім не маю охоти плисти в єдиному потоці з Собком, Козаченком, Дмитерком, Шмигельським…»

      «Ви говорите про апологетичну, мертву літературу, тобто таку, яка не існує, й має вона специфічну, вичерпну і вбивчу назву – «радянська». Чия, якої нації? А ніякої – радянська та й усе… А українська – це твори, пройняті нашим національним духом, навіть якщо вони написані чужою мовою: “Тарас Бульба”, “Роксоланія”… І вона всуціль антирадянська».

      «Пане Анатолію, постривайте, – підвів руку Корнило, – ми мусимо нині повести розмову не про літературу взагалі, а про її сучасний витóк, чей не можемо вічно киснути в національній заводі, нас мусить нарешті почути Європа! Доки ми будемо жити славою минулого? Ця наша пристрасть давно викликає насмішки в сусідів, мовляв, – не вміючи побудувати державу, суголосну новому часові, ви з містичним мазохізмом заганяєте Україну мало що не в Трипілля та ще й пишаєтеся тим…»

      «Звісно, це недобре, – відказав Анатолій. – Та є тут один нюанс: українські письменники мають не тільки збагачуватися знанням світової літератури, а й надихатися ароматом рідної, і якщо будемо дотримуватися таких правил, тоді новий літературний стиль стане співзвучним із світовим, проте матиме національну матрицю. Це закон, панове, закон! А те захоплення наших постмодерністів ребусами, непрозорістю художнього вислову – то в Європі давно вже пройдений етап».

      Червоноголовий юний поет із променистими косичками перестав сновигати залою й декламувати лихослівну поезію, він зупинився за спиною Анатолія й прислухався, ніби намагався зрозуміти, що той говорить, – видно, його зацікавили переконливі інтонації Анатолієвої мови.

      «Я тобі потім перекладу, – обізвалася із скандинавського гурту поважна жінка, яка пильно прислухалася до дискусії. – Я Гелена Краґ, – звернулася до Анатолія, – перекладачка Достоєвського на норвезьку. І Толстого – теж… І скажу вам, добродію: я не люблю націоналістів».

      Анатолій промовчав, він думав, що відповісти цій норвезькій космополітці.

      Тим часом до Северина підійшла молода жінка з розкосими очима, мала вона гладко причесане чорне, мов смола, волосся, гривку на чолі й бронзове, ніби виполіруване обличчя. Своєю зовнішністю геть відрізнялася від інших скандинавів – Северин пильно приглядався до неї. Була зодягнута в жовту шовкову пелерину, в штани із шкіряною аплікацією, підперезана червоним поясом, з мочок вух звисали червоні сережки, а груди прикрашало дороге коралове намисто.

      «Я хочу з вами познайомитися, – сказала англійською. – Ви весь час СКАЧАТЬ