Війна світів. Герберт Уеллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так званої Східної тераси. Все це було реальне, таке знайоме. І поруч з тим – те, на пустирі! Якесь божевілля, химера! «Ні, – подумав я, – цього не могло бути». А може, я просто не такий, як усі, і не можу збагнути того, що сталося на вигоні? Інколи я відчуваю якесь дивне почуття відокремленості од себе й навколишнього світу. Тоді я спостерігаю все якось іззовні, десь із недосяжної далини, поза часом і простором, поза всілякими буденними знегодами й трагедіями. Саме таке почуття опанувало мене тієї ночі. Так ото, може, все це – тільки марення?..

      Але ж який контраст між цією безтурботністю і тією блискавичною смертю, що ген там, за якихось дві милі звідси! Як і завжди, мирно працював газовий завод, яскраво горіли ліхтарі. Я зупинився біля гурту людей.

      – Що нового на вигоні? – запитав я.

      Коло воріт стояли двоє чоловіків і жінка.

      – Га? – озвався чоловік. – Чи не чули, що там на вигоні?

      – А хіба ж ви там не були? – запитав чоловік.

      – Справді, люди ніби зовсім показилися на тому вигоні! – мовила жінка з-за воріт. – І що вони тільки там побачили?

      – Невже ви нічого не чули про людей з Марса? – запитав я. – Про істот з Марса?

      – Наслухались донесхочу, – відповіла жінка. – Красненько дякуємо. – І всі троє засміялися.

      Я зрозумів, що це з мене, і спалахнув гнівом. Спробував розповісти їм про все, що я бачив, та нічого в мене не виходило. Вони тільки сміялися з моєї плутаної мови.

      – Постривайте, ви ще почуєте про це! – гукнув я і пішов додому.

      Вигляд у мене був такий, що дружина, зустрівши мене на порозі, аж злякалась. Я зайшов до їдальні, сів, підкріпився вином і, зібравшись з силами, почав оповідати все, що бачив. Подали на стіл давно вже холодний обід, та ми на нього й не глянули. Я все говорив про марсіян.

      – Одне добре, – сказав я, аби лише заспокоїти налякану дружину. – Вони найменш рухливі істоти з усіх, що я будь-коли бачив. Вони можуть рухатися в ямі й нищити звідти людей, які підійдуть близько до них, та вони не зможуть вилізти… Але що то за страховиська!

      – Досить, любий, – мовила дружина, нахмуривши брови й кладучи свою руку на мою.

      – Бідолашний Оджилві, – сказав я. – Тільки подумати, що він тепер лежить там мертвий!

      Принаймні дружина мені повірила. Я помітив, що вона поблідла, й перестав говорити про марсіян.

      – Вони можуть прийти й сюди, – знову й знову казала вона.

      Я наполіг, щоб вона випила вина, і намагався заспокоїти її.

      – Та вони ледве рухаються, – сказав я.

      Я почав заспокоювати її й себе самого, повторюючи все, що казав мені Оджилві про неможливість пристосування марсіян до земних умов. Особливо підкреслював я труднощі, яких зазнають прибульці через велику різницю тяжіння. На земній поверхні сила тяжіння втричі більша, ніж на поверхні Марса, тому марсіянин повинен СКАЧАТЬ