Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бо саме цієї миті на порозі з’явився д’Артаньян, який усе чув.

      – Цей зухвалий хлопчисько сам покарає кого завгодно! – вигукнув він. – І сподіваюся, що той, кого він має покарати, тепер не втече від нього.

      – Не втече? – перепитав незнайомий, насупивши брови.

      – Авжеж, на очах у дами, гадаю, ви не посмієте цього зробити?

      – Пам’ятайте… – скрикнула міледі, побачивши, що її співрозмовник схопився за шпагу, – пам’ятайте, що найменше зволікання може все занапастити!

      – Ваша правда! – вигукнув незнайомий. – Поспішімо ж, ви своєю дорогою, а я – своєю.

      Кивком голови попрощавшись із дамою, він скочив на коня; кучер карети щосили теж стьобнув батогом своїх коней, і недавні співрозмовники галопом помчали в різні боки.

      – Стривайте, а ваш рахунок?! – зарепетував корчмар, чия шанобливість до гостя, у міру того як той віддалявся, не розрахувавшись за послуги, перетворювалася на глибоке презирство.

      – Заплати йому, дурню! – наказав, не зупиняючись, вершник своєму слузі, який, жбурнувши до ніг шинкаря кілька срібних монет, поскакав слідом за своїм господарем.

      – Боягуз! Негідник! Самозванець! – закричав д’Артаньян, кинувшись і собі навздогін за слугою.

      Але поранений був ще надто слабкий, щоб перенести нове потрясіння. Ледве він ступив десять кроків, як у вухах мов закалатало у дзвони, в голові запаморочилося, кривава завіса впала на очі, ноги йому підігнулися… Проте, лежачи посеред вулиці, він усе ще вигукував:

      – Боягуз! Боягуз! Боягуз!

      – Він і справді боягуз! – пробурмотів хазяїн, підходячи до д’Артаньяна і намагаючись лестощами прихилити до себе бідолашного юнака, щоб потім обдурити його, як чапля в байці обдурює слимака.

      – Так, нікчемний боягуз, – прошепотів д’Артаньян. – Але вона… яка красуня!

      – Хто – вона? – спитав корчмар.

      – Міледі, – ще тихіше мовив д’Артаньян і знову знепритомнів, уже вдруге за сьогодні.

      «Нічого не вдієш, – подумки підраховував свої збитки хазяїн заїзду. – Двох я втратив, але мені дістався цей бідолаха, який пробуде тут щонайменше кілька днів. Так чи так, а одинадцять екю будуть мої».

      Ми ж бо знаємо, що одинадцять екю – то все, що лишилося в гаманці д’Артаньяна.

      Хазяїн гадав, що поранений видужуватиме одинадцять днів, а відтак він матиме з нього по одному екю за день, але його планам не судилося збутися. Наступного дня вже о п’ятій ранку д’Артаньян був на ногах. Він спустився до кухні й попросив вина, олії, розмарину та ще різного зілля, список якого до нас не дійшов. Потім, тримаючи перед собою рецепт своєї матері, він власноруч приготував бальзам, яким намастив численні рани на тілі. Він сам змінював пов’язки, не звертаючись по допомогу до жодного лікаря. Дякуючи, безперечно, цілющим властивостям циганського бальзаму і, можливо, невтручанню лікарів, д’Артаньян уже ввечері почувався набагато краще, а на ранок СКАЧАТЬ