Три мушкетери. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

      Атос узяв на себе такого собі Каюзака – улюбленця кардинала, Портосові в суперники дістався Бікара, а Араміс опинився віч-на-віч одразу з двома супротивниками.

      Що ж до д’Артаньяна, то його візаві виявився сам де Жуссак.

      Серце молодого гасконця ладне було розірвати йому груди – не від страху, дякувати Богу, про це не могло бути й мови, – а від бажання довести цим панам, що й він чогось вартий. Д’Артаньян бився, як розлючений тигр. Він разів десять оббіг навколо свого супротивника, разів двадцять поміняв стійку і місце розташування. Жуссак був, як тоді казали, «майстер клинка», і до того ж нерідко пускав його в діло. Проте йому доводилося докладати чималих зусиль, щоб захищатися від спритного й рухливого супротивника, який, проти всяких правил, постійно нападав з усіх боків, водночас відбиваючи чужі удари, як людина, що дуже цінує власну голову.

      Ця сутичка зрештою вивела де Жуссака із себе. Розлючений тим, що не може подолати супротивника, якого мав за хлопчиська, він розпалився і почав раз у раз помилятися. Д’Артаньян, хоч і не був досить досвідченим на практиці, зате добре знався на теорії, почав рухатися вдвічі швидше. Жуссак вирішив покінчити з ним і всім тілом подався вперед, завдаючи при цьому супротивникові могутнього удару. Але д’Артаньян вистояв, і, поки Жуссак зводився на ноги, гасконець, немов змія, прослизнув під його клинком і наскрізь простромив гвардійця своєю шпагою. Жуссак упав як підкошений.

      Переконавшись, що де Жуссак не боєць, д’Артаньян швидко і занепокоєно кинув оком на поле бою.

      Араміс впорався вже з одним зі своїх супротивників, але другий уперто напосідав на нього. Проте становище Араміса було не загрозливим, і він міг ще захищатися.

      Бікара і Портос устигли обмінятися результативними ударами: Портос був уже поранений у передпліччя, а Бікара – у стегно. Та позаяк їхні поранення не були серйозними, то вони продовжували битися ще завзятіше.

      Атос, якого Каюзак поранив удруге, блід на очах, але ні на крок не відступав. Він тільки переклав шпагу в другу руку й тепер бився лівою.

      Д’Артаньян, за правилами дуелі тих часів, міг прийти на допомогу будь-кому з товаришів. Він перебігав очима з одного на іншого, гадаючи, кого з них виручати, аж нараз піймав погляд Атоса – погляд вельми красномовний. Атосу легше було померти, ніж покликати на допомогу. Але він мав очі, його очі просили підтримки. Д’Артаньян, укмітивши це німе прохання, рвонувся вперед і збоку напав на Каюзака:

      – До мене, пане гвардієць! Я уб’ю вас!

      Каюзак обернувся. Допомога приспіла вчасно: Атос, якого підтримувала тільки його нечувана мужність, опустився на одне коліно.

      – Хай йому біс! – вигукнув він д’Артаньянові. – Не вбивайте його, юначе, прошу вас. Я мушу ще звести з ним давні рахунки, коли одужаю. Обеззбройте його, вибийте шпагу… Ось так… Добре! Дуже добре!

      Цей вигук вихопився в Атоса, коли він побачив, як шпага Каюзака відлетіла кроків на двадцять убік. Д’Артаньян і Каюзак водночас кинулися за нею: один – щоб повернути її собі, другий – щоб заволодіти нею. Але д’Артаньян був спритніший, СКАЧАТЬ