Книга Застою. 1965–1976. Тимур Литовченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Книга Застою. 1965–1976 - Тимур Литовченко страница

Название: Книга Застою. 1965–1976

Автор: Тимур Литовченко

Издательство: OMIKO

Жанр: Историческая литература

Серия: 101 рік України

isbn: 978-966-03-8182-7, 978-966-03-8659-4

isbn:

СКАЧАТЬ target="_blank" rel="nofollow" href="#n3" type="note">[3] будди вібрувала, розповсюджуючи довкола благодатні хвилі. Від цього ставали ще благодатнішими родючий ґрунт, жива вода й запашне повітря, а будівлі з золота, срібла, коралів і коштовних каменів – ще прекраснішими. Слідом за Амітабхою і всі тутешні жителі – бодхісатви найвищого рівня підхопили дружно:

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Якщо досі Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими діамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка. І от дивина: хоч яким сліпучим було це світло, проте очей воно зовсім не різало.

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Такою була прадавня мрія Амітабхи – створити райську місцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвітлені душі. Незліченний час минув, доки він еволюціонував і з простої душі перетворився спочатку на бодхісатву Дхармакару, а вже згодом і на будду Амітабху. Й тільки тоді спромігся практично реалізувати цю прадавню мрію в тонкому духовному світі.

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Отож тепер душі бодхісатв мали можливість довго, нескінченно довго насолоджуватися життям на Полі, Сповненому Щастя, в прекрасних будівлях із золота, срібла, коралів і коштовних каменів, буквально купаючись у променистій нірвані. Досягнувши певного рівня духовного розвитку, потрапити сюди було дуже просто: в момент смерті всього лише прочитати спеціальну мантру, присвячену будді Амітабсі, й не мати сумнівів щодо місця свого посмертного потрапляння – отак просвітлені й опинялися в Сукхаваті. А після приємного в усіх відношеннях перебування в сансарі (тривалого чи не дуже – то вже залежало від їхнього власного вибору) ці високі душі мали можливість знову втілитися в земне тіло… але могли й не втілюватися – це вже кому з бодхісатв як заманеться.

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Утім, ситуація з прибічниками й послідовниками різних гілок та шкіл буддизму була більш-менш зрозумілою. Натомість коли на Полі, Сповненому Щастя, з’являлися відвідувачі з інших осель (а, як відомо, цих осель в домі Сущого багато, багато… дуже багато!..) – отут вже слід було чекати чогось по-справжньому незвичайного. Можна сміливо констатувати, що якби будда Амітабха дуже давно не втратив найменшої прив’язаності до земного життя в усіх його проявах, то деякі з цих гостей могли б навіть розвеселити його. Але не в теперішньому стані…

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Ні-ні, тільки не в теперішньому стані самадгі!.. Тепер його вічна сутність насолоджується нірваною, купається в ній і купатиметься цілу вічність. І ніщо не в змозі вивести будду з відстороненої рівноваги.

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      А між тим гості з інших осель бувають доволі-таки веселими, смішними й дивакуватими. Наприклад, колись давно… навіть дуже давно хтось із відвідувачів розповів, нібито спрямований з нескінченності в нескінченність палаючий меч Манджушрі[4] (яким він, як відомо, розсіює морок невігластва) людські душі, перебуваючи на підйомі, використовують для своєрідних змагань: хто з них, розкинувши руки на обидва боки, якомога швидше й довше бігтиме-ковзатиме з нескінченності в нескінченність?! Називалося це чомусь «гонитвою лезом Оккама».

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      При цьому змагальники ставили за приклад Ґаутаму Сіддгартху: подейкували між собою, нібито він брав участь аж в сімдесяти тисячах подібних «перегонів», внаслідок чого таки досягнув нескінченності. А досягнувши – пішов на земне втілення і перетворився на справжнього Будду. А ще – нібито спромогтися на таке в ідеалі може кожна душа. Це ж треба таке вигадати! Якби будда Амітабха лишався прив’язаним до звичайного земного життя бодай однією клітиною свого священного червоного тіла, він би несказанно розвеселився, почувши таке. Але тепер…

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Інший відвідувач в захваті вигукував, на всі боки озираючись: «Ох, до чого ж у цьому їхньому раю файно, хлопці! До чого ж файно… Однак мені миліша наша Украйна». А третій прошепотів на вухо своєму товаришеві: «Поглянь-но о-о-он на того – це ж ну просто викапаний наш козак Мамай! Сидить, так само ноги схрестивши, і все думає про щось своє… думає, думає… От чого тільки йому бракує, то це бандури в руках і набитої конопельками люльки в зубах. А так чистісінький Мамай! Я тобі кажу…»

      Ці дивні гості вважали, нібито Амітабха їх не чує, хоча Поле, Сповнене Щастя, було еманацією самого його єства. То як же міг будда не відчувати цим самим єством, про що шепочуться відвідувачі?..

      О-о-о-о-о-ом-м-м!..

      Отакі дотепники трапляються зрідка з-поміж відвідувачів. Хто вони – всі ці дотепники, жартуни-веселуни? З якої землі? І де, в яких божественних сферах мандрує душа того бодхісатви, якого відвідувачі назвали СКАЧАТЬ



<p>4</p>

Манджушрі – у буддизмі Махаяни і Ваджраяни бодхісатва, «оберігач Раю на Сході», легендарний сподвижник Будди Гаутами.