Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Ти упевнена? – засумнівався він.

      – Так. Я навіть до того почала про щось подібне здогадуватись, особливо коли Павло лишив свій «Сельроб», а комісар поліції мені підтвердив, що мій чоловік був націоналістом.

      – А до чого тут Андрій? – повторив Федір.

      – Я думаю, що він тоже є в ОУН.

      – Андрій? – здивувався Мороз.

      Нічого собі! Жіноча логіка, виявляється, незбагненна штука! Підійти до члена ОУН, гадаючи, що він і далі залишається поліцейським, щоб той поговорив з людиною, яка до Організації жодного стосунку не має! Принаймні Федору про те невідомо.

      – Звідки ти взяла, що мій шваґро в ОУН? – перепитав Мороз.

      – Я так думаю! Андрій воював за Україну, був шандаром. Куда йому діватись? Певно, що в ОУН!

      Федір уважно подивився на Марію і подумав, що її припущення мають під собою ґрунт.

      – То нащо тобі Андрій?

      – Мого Павла вбили, бо він був в ОУН! То най вони платять мені за него пенсію. Як я маю жити? – відказала Марія.

      Напевне, вираз обличчя здивованого почутим Федора сказав замість нього все, бо Марія, не дочекавшись відповіді, запально продовжила:

      – Ну чого ти так сьи дивиш? Через них я стала вдовою, то най вони мені і платять! Як мені жити?

      – Почекай, Маріє! – зупинив її Федір. – Я всьо то розумію, але чого ти вирішила, що Андрій є тим, як його, ОУН? Ти так думаєш. А якщо він тут ні до чого?

      – Та як же?..

      – Почекай! Я певно поговору з шваґром, але давай зараз поговоримо ми з тобою. Щоб щось казати Андрієві, я маю знати, що казати. Коли твій чоловік вступив до націоналістів?

      – Та я навіть не знала про то! – відказала заспокоєна Марія.

      Їй вже здалося, що справа вирішена і до того ж на її користь.

      – Мені про то сказав комісар поліції. І сказав, що коли мій Павло був у забороненій в Польщі партії, то й на пенсію я не маю права. Ну, як мені жити?

      – А ти не помічала, що твій чоловік став не таким, як був?

      – Як кожна жінка, певно, що помітила.

      – Коли то було?

      – Коли Павло привів до нас додому тата. Вони якраз були на Талергофському з’їзді; було вже пізно татові їхати додому, то він у нас і переночував. Тоди якраз тато був такий радісний, що я його таким давно не виділа.

      – Через з’їзд?

      – Та ти що! Певно, що нє! Татові передали письмо від нашого Степка.

      Федір напружився. Лист! Він пам’ятав той день, коли отримав листа від свого колишнього командира Осипа Букшованого. Розуміючи, що просто так радянська розвідка не буде ризикувати, підставляючи свого агента через пересічного послання сина, що вибрав радянський рай, до батька, який залишився на цьому березі Збруча, тодішній крайовий комендант Української військової Організації Юліан Головінський розпорядився перевірити лист. На превелике розчарування, нічого виявити не вдалося, тому листа й віддали адресатові. Тепер же виявилося, СКАЧАТЬ