30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року. Олександр Бойко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року - Олександр Бойко страница 18
Название: 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року
Автор: Олександр Бойко
Издательство: OMIKO
Жанр: Исторические приключения
Серия: Великий науковий проєкт
isbn: 978-966-03-9747-7
isbn:
За лаштунками змови стояли кілька груп високих партійних та державних посадовців: представники воєнно-промислового комплексу (О. Бакланов, А. Тізяков); вищі партійні керівники нової хвилі (В. Болдін, О. Шейнін); силові міністри (В. Крючков, Б. Пуго, Д. Язов); вищі керівники державних структур СРСР (В. Павлов, Лук’янов, Г. Янаев). У кожної з цих групп були свої причини для усунення М. Горбачова від влади. Силові міністри та воєнно-промисловий комплекс були невдоволені прогресуючою політикою розрядки, демократизацією і гласністю, які суттєво звужували їхні сферу впливу. Керівники нової хвилі в КПРС бажали цілком оволодіти важелями слабіючого, але ще досить потужного партійного апарату, а цим зазіханням заважав Генсек М. Горбачов. Свої мотиви мали і вищі державні чиновники СРСР, адже в разі укладення нового Союзного договору у серпні 1991 р. вони втрачали свої посади.
В. Крючков.
Фото: specsluzhby-all.ru
Розуміючи, що втрачати часу не можна навіть за умови несприятливих прогнозів, В. Крючков переходить до активних дій. 15 серпня віддає наказ прослуховувати всі розмови вищого керівництва Росії – Б. Єльцина, І. Силаєва, Г. Бурбуліса. 16 серпня у пресі з’явилася заява «Від «Слова» – до справи», підписана «ініціативною групою по скликанню установчого з’їзду національно-патріотичного руху». Лейтмотивом цього документу була теза про необхідність «наведення порядку».
17 серпня у приміщенні одного з об’єктів КДБ під кодовою назвою АБЦ, розташованому на околиці Москви, під час таємної зустрічі В. Крючкова, Д. Язова, В. Болдіна, О. Шеніна, О. Бакланова, заступників міністра оборони В. Варенникова, В. Ачалова та заступника голови КДБ В. Грушко було обговорено останні деталі змови[52].
18 серпня у Форос (Крим) на дачу до М. Горбачова прибули О. Бакланов, В. Болдін, О. Шенін, В. Варенников та Ю. Плеханов. Вони ознайомили Президента СРСР зі складом майбутнього ДКНС і запропонували підписати указ про введення у країні надзвичайного стану. Відмова М. Горбачова гранично ускладнила становище змовників, адже продовження ними активних дій, направлених на практичну реалізацію комплексу надзвичайних заходів, фактично ставило їх поза законом, перетворювало на заколотників.
Увечері цього ж дня у Кремлі знову зібралися ініціатори путчу. Як згадує В. Крючков, «товариші, що повернулися із Форосу», розповіли, що прямої санкції на введення надзвичайного стану М. Горбачов не дав, але після бесіди кинув фразу: «Що ж валяйте, дійте». Майбутні ГКЧепісти опинилися перед непростим вибором. Якщо вірити О. Яковлеву, щоб остаточно переконати присутніх у необхідності активних дій В. Крючков сказав своїм колегам по путчу, що всі вони в списках демократів на знищення, а 60 міністрів у списках на інтернування, і до цих дій уже готові бойовики демократів. За цих обставин і було прийнято ряд документів, які за виразом В. Крючкова «свідчили про намір групи осіб з числа вищого радянського керівництва здійснити відчайдушну спробу спасти державу»СКАЧАТЬ
Крючков В. А. На краю пропасти. – М., 2003. – С. 160.