Сини змієногої богині. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Пролог

      Скіфська таїна

      Місяць в травах росяних купався…

      Був у Скіфії (та й нині ще є, хоч Скіфії вже давним-давно немає) жовто-золотистий тюльпан, як і всі квіти країни сколотів (так називали себе скіфи), витвір чарівної Аргімпаси.

      Аргімпаса у скіфів була богинею краси і кохання (сказано ж у Бориса Мозолевського: скіфська Афродита) і ширше – життя та смерті. Осяйна і прекрасна богиня (вродливішої жінки за неї – і серед смертних, і серед безсмертних – годі й шукати у Скіфії) була жоною скіфського бога війни, грізного Арея. Місячними ночами спускалася вона з неба й, оповита золотим маревом, – що ховало її від очей простих смертних, йшла степом. Там, де незрівнянна ступала, з’являлися квіти. І першим квітнув тюльпан – улюблена квітка богині щастя й кохання. І скіфи (і мирні хлібороби, і войовничі кочівники, звані царськими скіфами, жорстокі повелителі племен, що населяли тоді Скіфію) були певні: таке диво, як тюльпан, що рівнозначно щастю людському, світу білому посилають лише боги.

      Тож не дивно, що тюльпан у Скіфії вважали квіткою кохання і щастя людського. І коли по весні там чи там у степах чи й побіля кочовищ з’являлися жовті дзвоники (звечора їх ще не було, а вранці – ось вони, наче з-під землі виринули!), як засмаглі на вітрах і спекотному сонці лиця скіфів-хліборобів чи кінних вершників з луками світліли й добрішали: веселімося, наш край відвідала чарівна богиня любові й краси. Скіф’янки прикрашали тюльпанами своє волосся, стаючи ще гарнішими, і наставали тоді ночі кохання, дні шлюбів, і Скіфія сповнювалась смаглявими скіфенятами…

      І так тривало рік у рік, вік у вік. І так, здавалося, триватиме завжди. Але – не судилося…

      Сьогодні від Скіфії – колись Великої, адже всього лише дві тисячі років тому (вік, як для історії, незначний) вона займала майже всю територію теперішньої України (принаймні її степову та лісостепову частини від Дунаю до Дону, від гір Криму й до зони лісів на півночі), зосталися нам у спадок, крім кількох десятків гектарів незайманих її степів (хоча б Хомутинські степи, Михайлівська цілина, заповідники «Кам’яна Могила» чи Асканія-Нова та ще де-де куці обніжки колись неміряних степових просторів), ще знані у всьому світі могили, звані курганами (розкопані археологами і ще не розкопані, але майже всі протягом століть пограбовані), золоті витвори її в музеях – наших і чужих, – легенди й історія, що є водночас і нашою, ранньоукраїнською історією; а на довершення – золотий скіфський тюльпан – невеличкий, із крученими листочками жовтого кольору. (Жовтий колір є первинним, похідним від зеленого, тобто другий колір у природі).

      Його відкрив – як новий, до того не відомий науці вид, – описав і на честь Скіфії скіфським назвав наприкінці двадцятих років харківський ботанік І. Зоз. З іменем «скіфський» тюльпан назавжди увійшов у флору України. І хоч між кінцем Скіфії та початком України й пролягло тисячоліття (країна синів змієногої богині зникла у III ст., а перша літописна згадка про Україну датується 1187 роком), вони обидві волею історії стали колискою цієї незвичайної квітки, що поєднала їх: матір’ю-прародителькою скіфського тюльпана є скіфська богиня Аргімпаса, а названим батьком (це вже точно) – український ботанік.

      Скіфія проіснувала – як політичне об’єднання племен під зверхністю скіфських кочовиків, як, зрештою, держава (з деякою умовністю вживаю цей термін) – з VII ст. до н. е. по III ст. н. е., і тільки золотий тюльпан її, переживши всі потрясіння й катаклізми історії, загибель одних народів і з’яву інших в українських степах, живе та квітне й нині. А ось чи ростиме він ще й завтра-позавтра – того вже ніхто з певністю сказати не може. Як і про долю інших тюльпанів України, а їх у неї – разом із скіфським – вісім (маються на увазі первинні, дикорослі, не селекційно-гібридні, яких безліч): Шренка (слава Богу, цей вид ще зустрічається аж у восьми східно-південних областях та в Криму), південнобузький (квітне лише в двох областях), СКАЧАТЬ