Симон Петлюра. Виктор Савченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ), Семен, Олександр – і п’ять доньок: Єфросинія, Тетяна, Мар’яна, Марина, Феодосія (ще троє дітей померло в дитинстві). Справи Василя Петлюри йшли вгору – він став власником візницького підприємства на шість пар коней, кілька разів його обирали судовим засідателем Полтавського повіту.

      Семен (інше написання – Симон) Петлюра народився 10 (23) травня 1879 року. У тринадцять років він вступив до церковної дворічної школи, потім, закінчивши духовне училище, став семінаристом. Полтавський семінарист Семен Петлюра не тільки захоплено читав заборонену політичну літературу, але й у 19 років вступив до таємної студентської «Української громади», через що його й узяла на облік поліція. У справі С. Петлюри були його прикмети: «зріст – 166 см, середня статура, зовнішність інтелігентна, серйозна, має звичку виставляти ліву ногу вперед і тримати руки перед собою; волосся на голові світло-русяве, довге, пряме, проділ із правого боку, брови й вуса русяві, борода рідка, рудувата, очі сірі, великі, короткозорий; за вечірнього освітлення читає в окулярах; череп правильний, круглий, чоло рівне й широке, ніс прямий, обличчя видовжене…» Можна сказати: юнак «без особливих прикмет». Перед нами образ типового молодого різночинця кінця ХІХ – початку ХХ століття. Тоді можлива небезпека від нього безкрайній Російській державі видавалася мінімальною…

      Але навесні 1900 року Семен вступає до підпільної антидержавної організації – Революційної української партії (РУП). Партія була молодою, 90 % її членів становили студенти й семінаристи. Демократія, конституція, нація, республіка, рівність, свобода, переділ землі, автономія України – гасла епохи стали їхньою метою. Семінаристська «громада» Полтави відразу ж рекрутувала до РУП двадцять юнаків, серед яких був і Симон.

      У січні 1901 року до Полтави приїхав основоположник української національної музики, композитор і громадський діяч Микола Лисенко. Виступи хору Лисенка були своєрідною агітацією, українською фрондою. Семінаристи, без дозволу керівництва, запросили композитора до актової зали свого навчального закладу послухати, як їхній хор виконуватиме його – Лисенка – заборонену кантату «Б’ють пороги»; диригувати мав Петлюра. Семен любив театр, грав у семінарських виставах, керував хором, пробував писати п’єси. Він підготував і вступну промову на честь композитора. Розгніваний самоправством, ректор семінарії накинувся на Лисенка з докорами за «підбурювання до розбещення юнацтва». На захист композитора став Петлюра, через що його виключили із семінарії в липні 1901 року з «вовчим білетом». Дорога до подальшої освіти для Симона була закрита. Залишався прямий шлях – у революцію… Невдовзі Петлюра став делегатом Всеукраїнського студентського з’їзду, що напівпідпільно відбувся в Полтаві.

      У березні 1902 року почався бунт у селах Полтавської губернії. Селяни громили маєтки і склади поміщиків, самочинно заорювали поміщицьку землю. Петлюра як партійний агітатор від РУП виїхав до села Решетилівка, сподіваючись підняти селян на революцію. Але вже за місяць заворушення були жорстоко придушені владою й поліція стала затримувати «підбурювачів». Разом зі своїм приятелем Прокопом Понятенком Петлюра втік із Полтавщини на Кубань, до україномовної станиці Смоленської. Попрацювавши там учителем початкової школи, Симон переїхав до Катеринодара (тепер – Краснодар), де влаштувався вчителем у початкове міське училище. Але жандармське управління отримало компрометуючі матеріали про політичну неблагонадійність Петлюри, після чого його звільнили із забороною викладати в будь-яких навчальних закладах.

      Захоплення історією привело Петлюру на засідання «Товариства любителів вивчення Кубанської області», де його помітив дослідник козацької історії, письменник Федір Щербина, якому кубанський отаман доручив створити комісію з вивчення архівів і написати історію Кубанського козачого війська. Людей, які пишуть, на Кубані тоді було небагато, і Щербина запросив Петлюру до свого «наукового колективу». Симон опрацьовував старовинний архів Кубанського війська, що його становили 200 тис. тек, у яких було до 200 млн сторінок. Незабаром на світ з’явилися три томи історії Кубанського війська, кожен обсягом по тисячі сторінок.

      Пристрасть до писання в Симона Петлюри посилилася після того, як у 1902 році у Львові в «Літературно-науковому віснику» вийшла його перша стаття, присвячена стану народної освіти й медицини на Полтавщині. Невдовзі там же з’явилася його стаття про народну освіту в Росії. У роки «кубанської еміграції» Петлюра друкувався в місцевих газетах, у часописі «Київська старовина». Та не лише журналістика цікавила Симона.

      У 1903 році Петлюра став одним із засновників підпільної «Чорноморської вільної громади» (філії РУП у Катеринодарі). Під час обшуку на його квартирі знайшли гектограф і виявили, що на ньому друкувалися революційні листівки. Понад місяць Петлюра перебував у Катеринодарській в’язниці, після чого був випущений на поруки до суду, під велику грошову заставу, що дозволило йому втекти з Кубані до Києва, а звідти і за кордон. Отже, у листопаді 1904 року Симон перетнув кордон між Російською імперією та Австро-Угорщиною й опинився у Львові.

      За місяць по тому там же, у Львові, на надзвичайній СКАЧАТЬ