День, що навчив мене жити. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ насторожі, чуйним і пильним. Намарно. У ньому повільно наростало розчарування. Він попрямував до мандрівного продавця морозива.

      – Чого бажаєте? – запитав чолов’яга років п’ятдесяти, з матовою шкірою й волоссям кольору воронячого крила, прямим, недбало підстриженим, що спадало йому на обличчя.

      – Одне запитання: чи ви бачили сьогодні циганок? Тих, що читають по руках…

      Чоловік примружив очі.

      – Навіщо вони вам? – запитав він підозріливим тоном.

      – Одна з них… передбачила моє майбутнє. Мені хотілося б дізнатися більше… Хотів би… всього лише другого сеансу. Ви їх знаєте?

      Якусь мить той мовчки розглядав його.

      – Вони були тут сьогодні опівдні. А де вони зараз – мені невідомо.

      – Вони приходять сюди кожні вихідні?

      – Я не керую їхнім графіком. Який смак бажаєте, мадам?

      Джонатан трохи постояв, роздивляючись натовп. Потім, згнітивши серце, побрів до авто. Найближчими вихідними він знову випробує свою удачу. Але в глибині душі сам у це не вірив. Він уже відчував, що йому слід навчитися не зациклюватись і забути те дурнувате, нічим не підтверджене передбачення. Якби лінії на руці щось та розповідали про наше життя, вчені вже давно про це знали б. Ліпше одразу ж забути про всі ці дурниці. Перегорнути сторінку.

      Раптом пригадався Джон, товариш по факультету, який за допомогою настінного годинника передрік, що у нього буде… син. Він не стримав усмішки на цю згадку, от тоді він її і побачив, усього за кілька кроків перед ним. Не ту, яка читала по його руці, а іншу, кремезнішу й старшу, яка кликала Лізу, коли та тікала. Він буквально на неї налетів.

      – Де ваша подруга? Я хочу її побачити.

      Та не налякалась і зміряла його твердим поглядом.

      – Що тобі потрібно? – запитала дуже грубим голосом. – Це моя сестра, ти її вже бачив. Чого ще хочеш?

      І, не чекаючи відповіді, різко схопила його руку й розігнула пальці. Він зіщулився, але не заперечував.

      – Ліза тобі вже сказала, – вона безцеремонно відкинула його руку. – Ти помреш. Так написано.

      – Що дає вам підстави таке стверджувати? Просто обурює те, що цим ви морочите людям голову!

      – Якщо не хочеш цього слухати, чому повернувся?

      – І коли я маю буцімто померти? Коли?

      Вона зневажливо дивилася на нього. В її очах не проглядалося ні краплі жалю.

      – Ти вже мав би померти. Вважай себе щасливчиком. Але до кінця року тобі не дотягнути. А тепер відчепись від нас.

      Лютість її слів наче прицвяхувала його на місці. Геть приголомшений, він дивився, як вона йде геть.

      ~ 5 ~

      Наступні дні були особливо важкими. Джонатану здавалося, що його гупнули чимось важким по голові. І хоча першій циганці він не дуже й повірив, тепер вважав, СКАЧАТЬ