Я мушу мовчати. Вадим Рибачук

Чтение книги онлайн.

      Ти мене ображаєш і пилко

      Люди дивляться на злісні вчинки,

      Серед вулиць є соромно й гірко

      Чути вкотре від тебе вказівки.

      Сміло брешеш ти в очі тим людям,

      Там провини мої не злічити!

      Котрим маю довіритись суддям,

      Щоб зів’яли омани, мов квіти?

      Ти мене ображаєш і небо

      Сипле громом зневіру у краще.

      Я на мить зневірюсь у себе,

      А назавжди – не змусиш нізащо.

      Ти мене не питаєш про блага,

      Корті хочу в житті своїм мати.

      Бо «болить» тобі власна повага,

      Добрі статки, розкішні кімнати…

      Чим я жити тобі заважаю? —

      Просто мрію про кращу Вкраїну!

      Може мало тобі є врожаю?

      Бог дає усім людям хлібину.

      Ти мене ображаєш і вдачу

      Знов затьмариш, ламаючи долю.

      Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!

      Тільки нащо доводиш до болю?

      Похвалю щосил —

      Тебе задобрю.

      Як мені без крил

      Пізнати волю?

      Поділю цей світ

      На сум і правду,

      Де мій перший зліт

      Ти міняв на зраду.

      Застигла радість на обличчі,

      Образ забулись почуття

      І я знаходжу в протиріччі

      Любов до себе й майбуття.

      Не хоче серце болю й кривди,

      Що сенс надії змінить в жар,

      Стоять тих попелів вже скирти,

      А мріявсь шлях по вище хмар.

      Зайду у храм – зітру із тиші

      Сакральні мрії про дива:

      Ми є не кращі і не гірші,

      Лиш інших любимо жнива.

      В молитвах ніч розгубить злості:

      Повз прірву шлях також лежить.

      Ми є не ляльки і не гості,

      Для рішень маємо лиш мить.

      До мрії шлях – не на папері,

      Збери той шлях з дрібних зірок.

      Біда ввійти не зможе в двері,

      Як ти не ступиш хибний крок.

      Застигла радість на обличчі,

      Образ забулись почуття,

      І я знаходжу в протиріччі

      Любов до Бога і життя.

      Всі мрії є безкрилі —

      Такі між нами битви.

      Я програю по силі,

      Чи то є час молитви?

      Моєї аури небо

      Похмурене, як взимку.

      Тут пестощів не треба

      Чи горами мандрівку…

      Так важко засинати,

      Вдень хочеться до правди,

      Немов весна – в кімнати,

      Таємності – до зради.

      Ти хочеш руку миру

      Як бачать надто люди.

      Та я тобі не вірю!

      Тож миру в нас не буде.

      В моїх долонях віра,

      В твоїх долонях зброя.

      Що є у Бога міра?

      Де той ковчег, що в Ноя?

      Ти знаєш тільки силу,

      Я вірю в власні мрії…

      А раптом хтось із тилу

      Мені додасть надії?..

      Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

      І кроки мої голосні і раптові…

      Та ми будем разом, як річка і квіти,

      Як втома і радість в ранковому слові…

      Ти так всеосяжна у вчинках і мріях.

      Я тінню принишкну між крапель дощу,

      І буду щасливий в твоїх всіх затіях.

      І так неохоче колись відпущу…

      Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

      І в гніві твоєму моя є причетність.

      Ми є недоречні, як війни і діти,

      Та СКАЧАТЬ