Гніздо. Володимир Єшкілєв
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Гніздо - Володимир Єшкілєв страница
Название: Гніздо
Автор: Володимир Єшкілєв
Издательство: Фолио
Жанр: Боевая фантастика
Серия: Фаренго
isbn: 978-966-03-8084-4
isbn:
Ксенобіологові Зак-Заку це видовище вже набридло. Коли сім стандартних років тому, після закінчення університету, він прибув сюди для проходження практики, панорама тридцятикілометрових кам’яних списів, оточених перламутровими комірами хмар, зачаровувала й навіть наснажувала до писання віршів. Тоді він навмисно приходив до оглядового екрана та спостерігав за вершинами Аль-Крансу з орбітальної висоти. Наближені приладами, вони знову й знову насувались на нього – величні і небезпечні. Якби тоді хтось сказав Зак-Закові, що він насолоджуватиметься цим видовищем довше кількох місяців, що його сельвійська практика перетвориться спочатку на постійну роботу, потім на глухий кут його кар’єри й, зрештою, на прокляття, він, радше за все, розсміявся б.
Зак-Зак почув за спиною кроки.
– Вони висловили бажання з тобою поспілкуватися, – в голосі Норти він відчув суміш зацікавлення і легкої заздрості. Після років спільного мешкання в тісному просторі станції він добре вивчив тутешніх старожилів й навчився розпізнавати складові їхніх емоційних коктейлів.
– Ти їх вже бачила? – він знав, що Норта так само відчуває його неспокій, і не намагався його приховати.
– Так, – жінка кінчиками пальців торкнулась його плеча; її обличчя спохмурніло.
Зак-Зак спіймав себе на тому, що вияв її почуттів – дружній доторк – викликає в нього роздратування. Навіть якщо цей вияв щирий. «Невдаха співчуває невдасі», – констатував він і запитав у Норти:
– Вони направду вміють читати думки?
– Я нічого такого не відчула.
– Авжеж…
Цієї миті офіційний сигнал виклику досягнув його внутрішнього комунікатора. Диспетчер карантинної станції запропонував ксенобіологові другого кваліфікаційного класу Циланові Зак-Заку пройти до кімнати номер дванадцять у дослідницькому блоці «С» для співбесіди з повноважними представницями планети Піфії. Ксенобіолог подумки підтвердив, що отримав запрошення. Ментальний сенсор комунікатора вловив його думку-згоду, перетворив її на словоформу і відправив диспетчерові. Норта посміхнулась Заку на знак підтримки. Він змусив себе відповісти доречним розтягуванням лицевих м’язів.
Вже входячи до осьового коридору блоку «С», Зак-Зак подумки зауважив, що за всі сім років роботи на Сельві він ніколи не був у дванадцятій кімнаті дослідницької частини станції «Манджу-ІІ». Хоча кімната знаходилась поряд з лабораторією, якою він керував, та з боксами, де зберігались біологічні матеріали, зібрані експедиціями на поверхні планети. Бувало, що за стандартний день1 він десятки разів проходив повз дванадцяту кімнату. Її вхідний люк перекреслювала діагональна яскраво-червона смуга. Вона попереджала, що дана частина залюдненого простору станції належить до виключної компетенції імперської Служби Запобігання. З нею контактували науковці-керівники, котрі мали вищі від Зак-Закових кваліфікаційні категорії і допуски. Й не можна було сказати, щоби така відстороненість від справ таємної канцелярії сильно засмучувала ксенобіолога.
Він на мить зупинився перед люком з червоною смугою, потім торкнувся сенсора – і захисна мембрана зникла. Кімната за нею виявилась суцільною «червоною зоною». Себто приміщенням, захищеним силовими полями від усіх видів прослуховування і ментальних впливів. Ксенобіолог бував у подібних приміщеннях перед університетськими випускними іспитами. Тоді вербувальники Зоряного Флоту проводили з ним довгі виснажливі співбесіди. Він ледве відбився від контракту з військовими. Спогади, які виринули з його пам’яті на порозі «червоної зони», не були приємними.
З низької канапи назустріч Зак-Заку підвелася струнка жінка з вузьким обличчям і блакитно-сірими очима. Ще одна представниця планети Піфії, майже дівчинка, не відривала очей від панелі оглядового екрана, де вже можна було роздивитись вершини скель-хмарочосів Аль-Кранса, відомих сельвістам під назвою Мечів Творіння. Юна піфійка граційно обернулася в бік гостя «червоної зони» й привітала його легким нахилом голови. Сіро-сріблясті комбінезони представниць Планети Жінок здалися Зак-Закові невиразними і простацькими, подібними до уніформи станційних службовців.
«Ось тобі й славнозвісні піфійські відьми!» – подумав ксенобіолог, який очікував побачити горбоносих стариць у червоних мантіях, прикрашених діадемами і золотими ланцюгами. Саме так зображали піфійських Знаючих у тих історичних і пригодницьких серіалах, які виробляли симуляторні студії на Випереджаючих СКАЧАТЬ