Історія Лізі. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ втупилася у блокнот, підійшла до стосу публікацій, що тягся попід усією стіною, знову зазирнула у свої записи й вибрала два журнали. Одним був дорогий на вигляд щопіврічник, який видавався Кентуккійським університетом у Баулінґ-Ґрін. Другий – часопис, що мав розмір дайджесту й здавався результатом студентських зусиль, називався «Штовхальний удар»: одна з тих назв, які англійські студенти вважають надзвичайно привабливими і які не означають абсолютно нічого.

      – Розгорни їх, розгорни! – скомандувала Аменда, й коли вона їх тицьнула їй у руки, Лізі відчула дикий і гострий букет запахів, що ширилися від поту її сестри. – Ці сторінки позначені невеличкими паперовими закрадками, бачиш?

      Закрадки. Так їхня мати називала закладки. Лізі спершу розгорнула щопіврічник на закладеній сторінці. Світлина, на якій були зображені вона й Скот, подана в цій публікації, була дуже добра, надрукована з досконалою акуратністю. Скот підходив до трибуни, а вона аплодувала позад нього. Публіка стояла нижче й теж аплодувала. Їхня фотографія, надрукована у «Штовхальному ударі», була далеко не такою досконалою. На ній видно було крапки, ніби хтось тицяв у неї олівцем із затупленим кінчиком. У паперовій пульпі також позастрягали шматочки дерева, але вона дивилася на цю світлину, і їй хотілося плакати. Скот заходив у якийсь темний погрібець, звідки його вітали приязними криками. На обличчі друзяки Скота сяяла широка усмішка, яка говорила: «Атож, мені приємно бути тут». Вона відстала від нього на крок або два, і її усмішку було добре видно, бо спалах магнію, мабуть, був дуже потужним. Вона змогла навіть упізнати блузку, яку тоді носила, ту синю блузку пошиву фірми «Анна Кляйн» з однією кумедною червоною смугою, що тяглася згори вниз від лівого плеча. Те, що вона мала на собі нижче, губилося в темряві, й вона зовсім не могла пригадати той конкретний вечір, але знала, що на ній були джинси. Коли їй доводилося виходити пізно ввечері, вона завжди вдягала свої вицвілі джинси. Заголовок публікації був такий: «Жива легенда Скот Лендон (у супроводі подруги життя) відвідав клуб Вермонтського університету «Концтабір 17» минулого місяця. Лендон був там до останнього дзвінка – він читав, танцював, веселився. Цей чоловік уміє жити й поводитись».

      Атож. Її чоловік умів жити й умів поводитись. Вона могла це засвідчити.

      Лізі подивилася на інші періодичні видання, й несподівано її затопило відчуття тих скарбів, які вона там може знайти, й усвідомлення того, що Аменда поранила її в саме серце, завдала їй рани, яка може кровоточити дуже довго. Чи ж не належав він до тих людей, кому багато було відомо про темні місця? Бридкі темні місця, в яких ти почуваєш себе геть самотнім і жалюгідно безголосим? Може, вона знала й не так багато, як він, але вона знала досить. Хіба ж не знала вона, що його переслідують привиди, а тому він ніколи не дивився в дзеркало чи на будь-яку дзеркальну поверхню після заходу сонця – якщо тільки йому вдавалося. Але вона любила його попри це. Бо той чоловік знав, як йому жити й поводитись.

      Але не більше. Тепер СКАЧАТЬ