Френк. Helen

Чтение книги онлайн.

      Отлюбила, отстрадала и в просторах пустоты

      Не ждала и не гадала, что придешь однажды ты.

      Есть у сердца сны и память, волны стужи и тепла,

      Но руками, но губами помню одного тебя.

      Зустріч

      У якийсь момент свого життя кожен з нас усвідомлює, що чогось не вистачає. Можливо, цей момент наступає в сорок років, а можливо, і в сорок п’ять? Але мені сьогодні вже сорок шість. Відчуття несправедливості – ось, що я відчуваю. Сьогодні вже сорок шість, а я навіть не встигла побути щасливою. Життя пройшло, ніби фільм, тільки дивитися немає на що. Немає відчуття щастя. Та його, мабуть, і ніколи не було. Ти можеш мати в житті все: престижну роботу, гарний дім, успіх у чоловіків, але все це не зробить тебе щасливою. Бо коли в душі немає кохання, тобі завжди не вистачатиме чогось.

      І мені не вистачає тільки того єдиного, чим мене обділила доля – кохання. Ніколи моє серце, моя душа не були переповнені кимось. Я завжди дозволяла себе любити і ніколи не дозволяла собі любити когось. А можливо, і не було того єдиного, кого хотіла б полюбити. Ці всі думки приходять мені в голову зранку, в день мого народження. Це зовсім не означає, що я чимось не задоволена. Ні. Тільки от ніяк не звикну до того, що приходить старість. І правда дуже проста – не хочу старіти. Не хочу усвідомлювати реальність, що вже ніколи і нічого не буде так, як було двадцять років тому. Та я і не хочу повертатися назад.

      Аналізуючи своє життя сьогодні, можу сказати, що прожиті роки не пройшли безуспішно. Я закінчила університет, зробила успішну кар’єру як перекладач (працюю в іноземній компанії з питань інвестицій). Маю заробітну плату, яка дозволяє мені бути економічно незалежною. Ні, життя не пройшло повз мене, навіть навпаки. Можу вважати себе пестункою долі, якби тільки в сімейному житті все не було так сумно. Але й тут головну роль зіграло моє «Я», моє небажання прожити ті роки, які мені дались, з чоловіком, який ніколи не був близьким для мене. Тому і розлучення було неминучим.

      У голові пролітає безліч думок, але на сьогодні досить. Сьогодні – мій день і святкувати буду, як мені того хочеться. Тому беру до рук телефон, набираю номер мого водія і прошу відвезти мене до торговельного центру. Піду лікувати душу. Шопінг.

      За вікном квартири сонце, яке нагадує, що літо вже пройшло. Але тепло від осіннього сонця таке ж приємне. Тому вбрання підбираю відповідно до погоди і до нагоди. Одягаюсь повільно, підбираючи і міняючи, щоб все було бездоганно. У житті жінки важливі дві речі: як вона одягнена і наскільки вона себе любить. «Любити себе» – це найголовніше з того, що ми маємо робити кожного дня, кожної години. Завжди. Я люблю себе. Люблю своє обличчя, люблю свої очі, свої губи, люблю волосся. Я люблю себе всю з голови до ніг. Мені подобається доглядати своє тіло, подобається одягати його в гарні речі. Мені подобається бути гарною. Тому, стоячи навпроти дзеркала, роблю макіяж: легкий, денний. Після сорока макіяж повинен бути природнім. Потрібно бути уважною у підборі кольорів, відтінків. Ніколи не перебільшувати, все в міру. У моєму житті все в міру, все на своїх місцях. Усе завжди проаналізоване, продумане і вже потім – зроблене. Так, макіяж зроблено. Із дзеркала на мене дивиться молода, вродлива жінка, років сорока. Я задоволена собою. Як говорить моя донька: «Мамо, яка ти гарна!»

      Спогади про доньку приносять мені трохи смутку. Моя донька. Моя Ірен. Моє друге «Я». Навіть не друге – моє перше «Я». Усе моє життя пов’язане з нею. Думки, бажання жити, бажання бути гарною, бажання удосконалювати себе, все це – заслуга моєї доньки. Вона -мій стимул в житті, моє натхнення, вона – зміст мого життя. Вона – єдине світле, гарне почуття. Наразі вона закордоном, на стажуванні. Ми спілкуємося по телефону по шість, сім разів на день, але СКАЧАТЬ