Пентаграма. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вений муляр і батько п’ятьох дітей. Як і в інших тодішніх майстрів норвезької столиці, в Андерсена був свій рецепт приготування штукатурки та розчину. Рецепт вирізняла не лише відома самому лише майстрові формула співвідношення вапна, піску та води, але й особливі інгредієнти: кінський волос і свиняча кров. Якоб Андерсен щиро вважав, що волос і кров зв’язують штукатурку та надають їй додаткової міцності. Колеги по цеху тільки хитали головами, але Андерсен запевняв, що це фамільний винахід. Його шотландські предки – і батько, і дід  – використовували ті ж добавки, проте кров брали овечу. І хоча Андерсен відмовився від шотландського прізвища, взявши прізвище свого вчителя, відкидати шестивіковий досвід він не збирався. Деякі будівельники вважали його рецепт порочним, інші говорили, що це від лукавого, а багато хто просто з нього сміявся. Можливо, хтось із останніх і вигадав історію, яка врешті-решт перетворилася на міську легенду столиці, що тоді носила ім’я Християнія.

      Посильний із Грюнерльокка[2] одружився зі своєю кузиною родом із Вермланда. Молоді переїхали в однокімнатну квартиру на вулиці Сейльдуксгате, в будинок, який серед інших споруджував і Андерсен. Їх первістку не пощастило: він з’явився на світ із чорними кучериками і карими очима. Мати була світловолосою та блакитноокою, її ревнивий чоловік теж. І якось пізно вночі він зв’язав дружині руки за спиною, відвів її в підвал і замурував. Вона стояла, зв’язана, затиснута двома стінами цегляної кладки, які заглушали її крики. Чоловік, напевно, думав, що вона там задихнеться, але вже про що, про що, а про вентиляцію тодішні будівельники вміли потурбуватися. Нарешті бідолашна жінка, що зневірилася, почала гризти цеглу. І, можливо, вона б і звільнилася, тому що шотландець Андерсен, використовуючи кров і кінський волос, вважав, що можна заощадити на дорожчій складовій частині розчину – вапні. Стіна стала поступатися атаці міцних вермландських зубів. Але жадання життя було занадто велике, жінка квапилась, і скоро вона не могла вже ні жувати, ні ковтати, ні спльовувати. Пісок, камінчики і шматочки обпаленої глини забили їй дихальне горло, обличчя посиніло, серце билося все слабкіше, і ось дихання зупинилось.

      Вона померла, як сказав би багато хто.

      Проте, згідно з легендою, нещасна жінка, що скуштувала свинячої крові, зовсім не вважала себе мертвою. Вона з раптовою легкістю звільнилася від пут, пройшла крізь стіну і розгулює тепер по місту. Там є ще люди похилого віку, які з дитинства пам’ятають легенду про жінку зі свинячою головою, що бродить по вулицях із ножем у руці. І якщо маленькі діти виходять гуляти пізно вночі, вона відрізує їм голову: адже, щоб не зникнути зовсім, не розвіятись як дим, їй треба ввесь час відчувати у роті смак крові.

      Декотрі, щоправда, пам’ятали ім’я муляра, і майстер Андерсен так і продовжував замішувати свій особливий розчин. Спорудив він і той будинок, по якому зараз бігла вода, але через три роки впав із риштовань і помер, залишивши нащадкам у спадок двісті крон і гітару. А майже сто років по тому будівельники почали використовувати в цементному розчині штучні волокна, що чимось нагадують кінський волос, а дослідники міланської лабораторії з’ясували, що стіни Єрихона укріплювалися кров’ю та верблюжою шерстю.

      Вода не просочувалася крізь стіну, вона струмувала вниз. У цьому вода наче перейнялася боязкістю й іншими вадами, ввесь час прагла нижче й нижче, намагаючись досягти дна. Спочатку воду вбирав порошкоподібний глинистий прошарок, але він швидко наситився, й вода побігла далі, по дорозі розмиваючи газету «Афтенпостен» від 11 липня 1898 року, в якій повідомлялося: в Християнії відбувається справжній будівельний бум, і тепер можна сподіватися, що минули золоті днинки для безсовісних ділків, які спекулюють нерухомістю. А на третій сторінці говорилося, що поліція досі не напала на слід злочинця, який заколов на смерть молоду кравчиню. Її тіло минулого тижня було виявлене у ванній кімнаті. У травні того ж року на березі Акерсельви знайшли знівечений труп дівчини. Почерк злочинів був схожий, але поліція не квапилась оголошувати про зв’язок між цими двома злочинами.

      Вода оминула газети, просочилася під дощаний настил і побігла по зворотній стороні натяжної стелі. Стелю відремонтували після протікання, що сталося 1968 року; її поверхню було перфоровано, і вода проникала в ці дірочки химерними краплями. Вони ставали все важчі, й коли сила тяжіння брала гору над силою, що утримує їх на стелі, краплі зривались і, пролітаючи три метри й вісім сантиметрів, приземлялися. Вірніше, приводнювалися.

      Вібекке Кнутсен жадібно курила сигарету й випускала дим у відчинене вікно четвертого поверху. Тепле вечірнє повітря піднімалося від прогрітого асфальту на задньому дворі й підхоплювало цівку диму, що швидко танула на тлі брудно-блакитного фасаду. З боку Уллеволсвейєн чувся шум поодиноких автомобілів. Зазвичай на цій вулиці панує жвавий рух, але зараз, у сезон відпусток, місто ніби вимерло. На підвіконні догори лапками лежала муха, якій не вистачило кмітливості сховатися від спеки. У тій частині квартири, що виходила на Уллеволсвейєн, було прохолодніше, але Вібекке не подобався краєвид із того вікна. Кладовище Христа Спасителя, повне знаменитостей. СКАЧАТЬ