Історія втечі та повернення. Элена Ферранте

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і навпроти Ніно. Ми зробили замовлення, а розмова тим часом перейшла на того чоловіка в окулярах з товстими скельцями, викладача італійської літератури – як я зрозуміла – постійного дописувача до газети «Корр’єре делла cера», християнського демократа. Аделе та її приятель дали вже собі волю. Офіційна презентація в книгарні скінчилася, і вони досхочу говорили про нього всілякі гидкі речі, нахвалюючи Ніно за те, як він виступив проти нього і поклав на лопатки. А особливо вони сміялися, згадуючи слова, які Ніно кинув йому навздогін, коли той полишав залу, – слова, які вони чули, а я ні. Вони попросили його точно повторити цю фразу, а Ніно оборонявся, кажучи, що не пам’ятає. Але згодом він таки повторив її, можливо, цього разу прикрасивши, щось на кшталт: «Щоб захистити владу, ви погоджуєтесь на авторитаризм і готові навіть скасувати демократію». Від тієї миті говорили лише вони троє, з дедалі більшим азартом, про секретні служби, про Грецію, про тортури у грецьких в’язницях, про В’єтнам, про несподіване піднесення студентського руху не тільки в Італії, а й у всій Європі та світі, про статтю професора Айроти в часописі «Іль Понте» – Ніно сказав, що поділяє кожне його слово – щодо стану університетської науки та освіти.

      – Я скажу доньці, що стаття вам сподобалась, – мовила Аделе, – Маріароза вважає її невдалою.

      – Маріарозі подобається тільки те, чого світ дати не може.

      – Браво, це істинна правда.

      Я нічого не знала про цю статтю майбутнього свекра. Це мене збентежило, і я мовчки прислухалась до розмови. Спершу іспити, потім диплом, а відтак книжка та її поспішний вихід у світ забирали значну частину мого часу. Я лиш приблизно знала про те, що діялося у світі, і до мене майже нічого не доходило про студентів, маніфестації, сутички, поранених, арешти, кровопролиття. Оскільки я вже ніяк не була пов’язана з університетом, про тамтешні маразми я знала лише з буркотіння П’єтро, який весь час нарікав на це, як він казав, «пізанське болітце». Тому вся ця історія мала для мене вельми туманний вигляд. Але мої співбесідники, схоже, дуже добре орієнтувалися в цьому тумані, а найкраще з усіх – Ніно. Я сиділа коло нього і слухала, торкаючись ліктем його ліктя, і хоч контакт цей був лише через тканину, мене він все одно хвилював. Ніно зберіг свою любов до цифр: називав кількість університетських абітурієнтів, яких стало надто багато, говорив про фактичну місткість будівель, про те, скільки годин насправді відпрацьовують університетські вельможі, а скільки часу вони замість того, щоб проводити дослідження й викладати, засідають у парламенті чи різних правліннях або ж дають високооплачувані консультації чи займаються приватною професійною діяльністю. Аделе погоджувалася з ним, і її приятель теж, іноді вони теж щось додавали, згадуючи людей, про яких я ніколи не чула. Я відчула себе зайвою. Моя книжка, привід для цього святкування, більше нікого не цікавила, свекруха, схоже, навіть забула, що обіцяла мені якийсь сюрприз. Я шепнула, що вийду на хвилинку, Аделе неуважно кивнула, а Ніно далі пристрасно говорив. Тарратано, мабуть, СКАЧАТЬ