Цент на двох. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тим, хто не знає життя усе здається брудним. Ніхто з інших навіть не звернув би уваги, крім кількох старих жінок. Виходьте.

      ДЖУЛІ: Ви не знаєте, про що просите.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви думаєте, що за нами стежить натовп?

      ДЖУЛІ: Натовп? Буде спеціальний, броньований потяг з вагоном-рестораном, що курсуватиме з Нью-Йорка щогодини.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Скажіть, ви прибираєте будинок?

      ДЖУЛІ: Чому ви так думаєте?

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я бачу, що на стінах немає картин.

      ДЖУЛІ: Ну у цій кімнаті ніколи не було жодних картин.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Дивно. Я ніколи не чув про кімнату без картин, гобеленів декоративних панелей чи чогось такого іншого.

      ДЖУЛІ: Та тут і меблів немає.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який дивний будинок!

      ДЖУЛІ: Це залежить від кута зору, з якого ви дивитесь.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (сентиментально) Так приємно отак з вами розмовляти, коли ви являєте собою лише голос. Я радий, що не бачу вас.

      ДЖУЛІ: (вдячно) І я рада.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Якого кольору ваш одяг?

      ДЖУЛІ: (після критичного огляду своїх плечей) Ну, скажімо так, це такий собі рожево-білий колір.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Він вам пасує?

      ДЖУЛІ: Дуже. Я… я вже давно його ношу. І звикла до нього.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я думав, ви ненавидите старий одяг.

      ДЖУЛІ: Так, але це подарунок на день народження, і я начебто мушу його носити.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: рожево-білий. Закладаюся, що це божественно. Він стильний?

      ДЖУЛІ: Досить. Це дуже проста, стандартна модель.

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який у вас голос! Яке чудове відлуння! Іноді я заплющую очі й, здається, бачу вас на далекому безлюдному острові, що кличе мене. І я поринаю до вас через прибій, чуючи, як ви кличете, стоячи там, вода простягається по обидва боки від вас…

      (Мило ковзає з борту ванної й плюхається у воду. МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК кліпає)

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Що це було? Мені здалося?

      ДЖУЛІ: Так. Ви … ви дуже поетичний, чи не так?

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (замріяно) Ні. Я займаюся прозою. Я віршую лише тоді, коли мене щось зворушило.

      ДЖУЛІ: (бурмочучи) Невеличке ворушіння…

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я завжди любив поезію. Я пам’ятаю донині перший вірш, який вивчив напам’ять. Це була «Евангеліна».

      ДЖУЛІ: Неправда

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я сказав «Евангеліна»? Я мав на увазі «Кістяк в обладунках».

      ДЖУЛІ: Я не особливо розумна. Але я можу згадати свій перший вірш. У ньому був один лише один куплет:

      Паркер і Девіс

      На паркані сиділи

      Мали п’ятнадцять центів

      Бо долар не заробили

      МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (з нетерпінням) Отже, ви полюбили літературу?

      ДЖУЛІ: Якщо вона не надто стара, складна або гнітюча. Так само і з людьми. Мені вони зазвичай подобаються, якщо вони не СКАЧАТЬ